Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 93

“Тільки що одержав Твій лист з посилкою, - пише Франко Ользі з Відня 11 жовтня 1892 року. - Щиро дякую за сповнення просьби і спішусь з новиною. Я сьогодні записався вже на університет. Заплатив 18г. 65 кр…Я ж записуюсь на університет не для самого докторського титулу, а також для того, щоби справді щось скористати в науці і познайомитися з ученими людьми, котрих знайомість може мені бути більш придатною, ніж сам титул докторський… Посилаю Тобі просьбу до дирекції поліції, будь ласкава або вислати, або, ще ліпше, сама занести її. Мені треба тут свідоцтва моральності за рік 1891 до сент. 1892. Жадають на університеті, хоч, проте, записали”. Ольга виконує його прохання.

У Відні з'являються перші симптоми хвороби Франка - прогресуючого хронічного поліартриту у варіанті синдрому Рейтера. Гостре запалення слизових оболонок. Хворий і виснажений, Франко повертається до Львова. Працює над докторською дисертацією про Варлаама і Йоасафа, “а для зарібку”, як стверджує, продовжує писати повість “Для домашнього вогнища” польською мовою, бо польські журнали обіцяли дати йому якийсь гонорар. Цю повість у Відні вже читав “один поляк і дуже хвалив, - писав у одному з листів Франко, - а тут прочитала моя жінка, у котрої в тім пункті дуже вірне чуття, і значно охолодила мене. Дав рукопись Вислоухові, почую, що він скаже. Та, в усякім разі - надіюсь, що, обоє з жінкою перекладемо його ще й тепер па російську мову”. В Ольги справді “вірне чуття”, повість Франко переробив, однак перекласти російською мовою не встигає. Треба знову їхати до Відня. “Не було часу, - пише Іван Франко, - я вже від тижня у Відні, та ходжу мов побитий: дома дітей лишив хворих, а й жінці мало бракує, щоб за клопотами та безсонницею не заслабнуть. До сього додайте фінансові клопоти, котрих не вменшає…”

Драгоманову Франко повідомив, що останнім часом у Львові він заробив 100 гульденів, а в січні, окрім усього, ще й сталось чудо. “Сьогодні, - пише він з цієї оказії, - у мене добрий день… Комісія, зложена переважно з народовців, признала мені третю премію за драму з народного життя “Украдене щастя”. Премія 200 гульд[енів] приходить мені тепер дуже впору, бо довги друкарські і книгарські тиснуть, а притому на два місяці треба буде знов лишитися без заробітку”. Премією, як він планує, можна буде покрити борг за журнал “Народ”.

До Ольги 20 лютого 1893 року Франко писав: “Гроші і лист твій з виписками дістав. За ґроші велике спасибі! Надіюсь, вистане їх мені аж доти, доки не дістану з виділу краевого (за “Украдене щастя” - Р. Г.). Чи не добре було б тобі часом при спосібності, якби-с мала вільну хвилю, около 12 години рано зайти до виділу кр [аєвого] або вечером до Бесіди, і спитати Савчака, як стоїть діло з тією премією, та попросити його, щоб прискорили з виплатою грошей. Якби можна, щоб виплатили на твої руки, то було б іще лучче.

Дуже мене занепокоїла відомість про нову слабість наших діточок. Що се таке з ними? Будь ласкава, напиши мені хоч коротенького, але хоч що другий день, як вони маються і як ти даєш собі раду. Я інколи, сидячи у спокійній і теплій бібліотеці, сам собі закидаю, що гріх було так самою лишати тебе з тількими дітьми, та ще й недужими. Та що вже діяти!” Ольга зайде до “виділу краевого” за премією, розшукає Савчака, буде просити, щоб прискорити справу виплати обіцяних грошей, буде ходити по бібліотеках, щоб зробити потрібні виписки з книжок та журналів для Івана Франка. Потім сходить на базар за продуктами. Вечором, коли повкладає дітей спати, сяде цирувати панчішки, зашивати пірвані штанці, прати сорочки. А коли вже й це зробить, тоді напише йому коротенького листа, в якому повідомить, що все гаразд, що діти здоровенькі і вже бігають по хаті.