Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 38

(З листа І Я Франка до А. Ю. Кримського)

I

Ця історія почалась давно, в задушний день 1 листопада 1880 року на невеликому станіславському цвинтарі, де зібрались мешканці міста вшанувати пам'ять померлих. Спочатку тут, а потім по місту почали розповсюджуватись листівки із закликом порвати пута рабства і визволити рідну Польщу, що гине під кованим чоботом тиранів.

Поліції відразу стало ясно, що написати та розповсюдити такі вірші міг хтось із польських емігрантів, котрі після невдалого повстання 1863 року, рятуючись від Сибіру та шибениць, після довгих років блукань по Європі, дістали, зрештою, дозвіл осісти в Галичині, котра тепер входила до складу Австро-Угорської імперії. Ще раніше тут осіли й попередні емігранти після повстань 1846-го та 1848 років, спрямованих проти німецької династії Габсбургів, що окупувала західну частину земель теперішньої Польщі.

Були ці емігранти здебільшого босі-голі, випрошували ласки у влади та у своїх “добре ситуованих”, тобто прилаштованих, знайомих, отримували якісь незначні посади, рахувались із кожною найдрібнішою копійкою, але величали один другого, як і раніше, - “граф”, “барон”… Вони ще не розуміли причин попередніх невдач, але вже знову закачували рукави до нових битв.

З учасників минулих повстань тут, в Станіславі, доживали віку А. Гіллер, С. Дескур, В. Дзвонковський.

Настрої еміграції були достатньо добре відомі поліції, і дуже скоро, майже в той самий день, вдалось встановити, що автором віршів є Фелікс Дашинський, а копії на гектографі зробив його брат Гнат (Жегота). Суд, прого, виправдав Дашинських, зазначивши, що тут справа йде про чужих монархів, і обидва молоді хлопці нараз стали героями серед станіславської молоді…

Вбивство народниками Олександра І в Росії було сприйняте станіславськими емігрантами як сигнал до більш рішучих дій. Серед молоді почали організовуватись таємні гуртки, дії котрих тим чи іншим способом контролювались і скеровувались старшими. Після смерті А. Гіллера та В. Дзвонковського у 1880 році польська еміграція очолювалась тут Броніславом Дескуром, учасником січневого повстання 1863 року. Саме в його домі знайшли пристановище молоді поляки, які шукали нових шляхів визволити батьківщину.

“Скоро в нашому гуртку, - писав у своїх спогадах Гнат Дашинський, пізніше - лідер соціал-демократичної партії Польщі, - наступила дивна зміна. Отож, ми познайомилися із українцями, які чудово співали русинські пісні, а самі були виходцями переважно з селянських або попівських родин. Певного дня наступило братання народів… Ми обнімались і цілувались, а опісля українці заспівали так, що аж душа росла”. В цьому древньому акті братання хлібом і вином відбились відголоси тих не таких далеких часів, що передували подіям 1848 року, коли українець і поляк почувались братами у боротьбі зі спільним ворогом.

На початку 1882 року Гнат Дашинський за дорученням таємного гуртка виступив перед учнями гімназії з рефератом про революційні події 1863 року. А згодом станіславська цісарсько-королівська прокуратура від своїх агентів отримала донесення, що серед молоді діє “таємне товариство з соціалістичними цілями”. Серед молоді були проведені арешти, а про існування таємного товариства було повідомлено намісництво.