Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 36

Ольга Рошкевич передала лише частину листів від Франка. По змісту Михайло Возняк зробив висновок, що ще має бути багато інших. Він знову робить спробу через Степана Іванця отримати їх.

“Був у Беримівцях, - повідомляє Степан в 1927 році, - шукав за листами та, на жаль, без жадних результатів корисних. Правдоподібно тета листи знищила. Винен я, що не забрав разом з тими, котрі я передав. Тепер нічого не можу тій справі допомогти, що мені дуже прикро”.

А справа в тому, що Ольга довідалася, що М. Возняк використав і її листи у своїй статті “Перша любов Івана Франка”, надрукованій в Америці, і, як вважали всі, решту листів попалила. Однак скоро виявилось, що листи сховані і що Ольга, криючись від всіх, вряди-годи перечитує їх. Про це також довідується Михайло Возняк і знову просить Іванця дістати хоч би копії цих листів. “Я вже в Беримівцях, - пише Іванець в 1928 році. - Сьогодні говорив я безпосередньо з тетою в справі листів Франка. Листів тета вже не має, знищила, але згодилась вияснити деякі неясності… Дуже трудно з тетою говорити в тій справі”.

В Беримівцях Ольга прожила до 1932 року, поки зять не переїхав на роботу в село Миклашів.

До Миклашева знову зачастили збирачі матеріалів про Ольгу та Франка. Але Ольга нікого не хотіла бачити. Отже, спогади Михайлини так і лишились єдиними. Виявилось, що ці спогади записувала її племінниця Євгенія Коблик, бо Михайлині тоді вже важко було писати. Коблик залишила також цікаві спогади про Ольгу та Михайлину Рошкевич, Ольгу Франко, Наталію Кобринську, передала в музей Івана Франка багато меморіальних речей, котрі залишила у себе на пам'ять про них.

“Про всі відносини Ольги Рошкевич з Франком, - писала вона у спогадах, - я довідалася від Михайлини. Тоді Михайлина просила мене, щоб я “уложила спогади”. То я написала ці спогади, котрі потім були друковані. Звичайно, я старалась їх уложити літературно, а тому багато дрібних деталей опускалось з багатьох зрозумілих причин. Коли ж заходив такий момент, що Михайлина щось призабула, то велась довга підготовка до розмови з Ольгою. Розмова після цього починалась словами “а ти пам'ятаєш, Олю”, і т. д., поки не уточнювалось те, що було потрібне. Одне ненароком кинуте слово, один якийсь жест виводили Ольгу з рівноваги. Вона просила, аби залишити її в спокою, “не мордувати”. В присутності Ольги навіть боялись вимовляти ім'я Франка”.

Франко безпосередньо присвятив Ользі небагато творів. Але біль за нею, біль за втраченим коханням створив всю його лірику, вдарив чарівними струнами в “Зів'ялому листі”. “Я кажу Вам по совісті, що я любив її, як тільки я спосібний любити”, - признавався він Михайлу Павлику.