Читать «Ти чуєш, Марго» онлайн - страница 35

- Ага! Бачиш-бачиш! Це тебе Бог покарав!: Ти - підлий, підступний, брехливий!..

Льолине цокотіння явно дратувало публіку. Проте на це не було ради, її заспокоїла Свєтка. Як не дивно, та послухалася і стихла.

Публіка почала розсаджуватися за столом. Одна Свєтка насторожено дивилася на наїдки:

- Шефе, це явний підвох. Тут нечистий попрацював. Духом чую. Та й Стьопка нічого не їсть.

Однак ніхто не реагував на її слова, бо шлунковий сік почав активно виділятися. Одні вареники виявилися з картоплею, інші з маком. Домашня ковбаска була, наче з дитинства. Огірочки хрускали, аж слина бризкала з рота. Було смачно. Ні, було дуже смачно.

- Залиште трохи на обід,- сказала запопадлива Леська. - Хтозна, скільки ми тут прокукуємо.

- Ку-ку! - згодилася з нею зозуля. Сніданок виявився затяжким. Після нього всі сиділи на призьбі, на траві і грілися, обговорюючи те й се.

- Краса тут надзвичайна! - замріяно протягла І Леська.

- Мамо, тільки без сантиментів! - озвалася колюча Віка.

- А чого? - наїжачилася та. - А я не соромлюся цього. Де ти бачила таку казку?

- Ніде нікого, тільки ми самі... Неначе, одні в цілому світі... — продовжувала в невластивому їй романтичному дусі Леська.

- А може, так і є? - оцінила ситуацію Марго. -Може, ми справді одні в цілому світі? Ви думаєте, що там, нагорі, є люди? Я думаю, що нема. Ми знову в іншому світі.

Ці слова були сприняті як метафора.

Ти знаєш, Марго, -- зрадів однодумцеві шеф, - коли я приїздив сюди на канікули, то опинявся наче на іншій планеті. Тут і час пливе інакше, і простір інакший. Інакші цінності й закони. Тут не можна було жити за законами того світу, звідки я приїхав.

- А я вообще тут балдію, - підхопила розмову Льоля. - У нас у селі - я з-під Києва - то такого нема. Земля - один пісок. Оце вкалуєш на тій землі, як раб. А вона ще й не родить. А тут: кинув насіння - і турки, як бики. І пріроди в нас такої нема. Нє-е. Тут красота. О!

- А розкажи про духів, що тут водяться.

- Ну, ні знаю. У нас такого нема. Якось я іду по яру, а назустріч дівка. Совсім гола. Я була подумала, шо то Гришина зазноба. І так на неї дивлюся подозрітєльно. А вона мені й каже: "Тьотю, гам татари нашу хату спалили і маму нашу в неволю забрали. Ховайтеся!" І щезла. Я ото як сіла від того дива на призьбу, так до вечора й просиділа. Отаке-о.

Усі замислилися.

- Цікаво, а що тепер діється на тому світі? І порушила тишу Марго. - Чи він іще існує взагалі?"

- Слухай, Марго, їй-бо, ти трохи пришелепкувата, - роздратувалася Свєтка. - Ви з шефом якісь

-ненормальні.

- Ну що,- перервав суперечку Камікадзе.- Як каже Марго, давайте сплануємо день. Сьогодні, -бачу - ми звідсіля не виберемося. Давайте в пам'ять про моє дитинство тут трохи наведемо порядок. Робіть хто що вміє.

Народ поволі розбрівся. Льоля десь знайшла крейду, розчинила її й почала мазати хату. Шеф із Леською "пішли по дрова". Андибер узявся за косу. Сидоренко, знайшовши на хаті стару гітару,* почав її настроювати і виспівувати. Вася після ранкових сто грам мирно спав у траві. Поряд лежала Віка і слухала плеєр. Марго затіяла прання.