Читать «Ти чуєш, Марго» онлайн - страница 37

- Скільки можна спати? — суворим голосом сказала Марго. - Вже сонце сідає.

Шеф підхопився:

- Що? Вже? Ну й заспали! Я ж казав, тут усе по-іншому. От добре, вже дорога підсохла. Бог дасть, завтра рушимо.

- А як не дасть? — пожартувала Леська.

- То хтось інший дасть... — віджартувався той.

- Гришо! - дорікнула Льоля.

- Я мав на увазі "по писку", - не розгубився він.

Здається, Льоля почала здогадуватися про чоловіка і про Леську. Але реакція її була дуже дивною: здавалося, що вона заспокоїлася і змирилася. Шеф, відчувши це, користався моментом.

Марго дивилася на них, а думала про своє.

- Марго-о! -- смикнув її шеф. - Повернися! Ми тут! Так! Усі на місці? Васьок, ти є? Є! А де Андибер? - озирнувся він.

- Пішов у ліс по хмиз, - задумливо промовила Марго.

- З ким? - автоматично вирвалося у шефа.

- Сам. - замріяно відказала Марго, навіть не прореагувавши на останні шефові слова.

Зате Свєтка прореагувала.

- Не всі ж ходять до лісу в парі!

Шеф почервонів і поглянув на дружину. Та з удячністю дивилася на Свєтку.

- Не пора ли нам подкрепиться? - голосом Війні Пуха сказала Леська.

Усі з радістю погодилися і пішли до обіднього столу.

- Вам не здається, що чим більше ми їмо, ти більше їжі стає? - спитала Леся.

- Нема чого дивуватися, - погодився шеф. - У цьому яру все навпаки.

- І любов? - спитала Марго.

Шеф сприйняв це питання на свій карб, проте не розгубився:

-Все.

"Усе тут навпаки, аніж у реальному житті", -промовила подумки Марго. І любов...

Повернувся Андибер з лісу і приніс у жмені напівдостиглі суниці. Ніхто на нього не звернув уваги. Звичайно, крім Марго.

- Відкрий рота і заплющ очі, - сказав Андибер. Марго, мов дитина, послухалася. Він висипав

їй до рота суниці.

"За столом знову ніхто не прореагував. Певно, крім Марго. З усіх ягід вона найбільше любила суниці.

- Ви знаєте, — з повним ротом сказав шеф. Моя прабабця Оляна була просто унікальна жінка. Вона "шептала". Вишіптувала навіть переломи. При мені було раз таке. Приходить дядько з закривавленими штаньми. "Бабо Оляно! -- кричить. Мені жінка втяла грішне тіло! Рятуйте!" Прабабця вигнала мене з хати і шептала до рани. І що б ви думали? Приросло! Він казав, що воно на волосині теліпалося. Приросло!

- Фе, Гришо, які ти гадості при столі розказуєш! - обурилася Льоля.

- Чого це гадості? По-моєму, дуже еротична й апетитна розповідь!

Леська поперхнулася.

- Ну бачиш. Гришо, женщині плохо! - верескнула Льоля.

- Не переживай, Льолю, цій женщині харашо, - точнісінько на її діалекті відмовив шеф.

Леська докірливо подивилася на нього. Льоля плескала їй по спині.

Сулія потроху порожніла.

Сидоренко взяв гітару і запропонував поспівати.

- А де ти взяв гітару, Сидоре? - поцікавивсь шеф.

- На хаті.

- На хаті? А ти мальовану скриню там не бачив?

- Та щось таке бачив. Та там так страшно, ще схопив гітару і хода!

- А що ж там тебе так налякало?

- Сушені кажани. Народ одночасно зригнув.

- А-а! Сушені кажани? Ог це класна штука, зі знаттям справи весело розповідав шеф. - Це щоб стати невидимим. У кажана в грудях є така кісточка вилочка називається, як поглянен крізь неї - стаєш невидимим.