Читать «Ти чуєш, Марго» онлайн - страница 33

Раптом її шию і вухо обпік гарячий подих.І "Моя королево..." - прошепотів Андибер і ошпарив її поцілунком. Марго піддалася не замислюючись, її тіло давно вже чекало саме такого поцілунку.

У вікно хтось агресивно загупав. Усі перелякано підхопилися, а дехто смачно вилаявся.

- Відкрийте, відкрийте!

Усі пізнали голос Васі. От народ! Ніхто навіть не стивожився: а раптом з ним щось сталося.

Сердитий шеф пішов відчиняти. Льоля запалила свічку, оскільки пропало світло, і раптом побачила, що вона надто далеко лягла від чоловіка.

Вона відсунула його спальний мішок від Лесьчиного, запхала його в кут і заблокувала йому вихід своїм матрацом. Прийшов шеф з двору і, побачивши таке, сказав Льолі, що взагалі у полі хлопці сплять окремо від дівчат. Тож попередня гармонія розташування спальних мішків була порушена. Хату поділили навпіл -- хлопчики окремо, дівчатка окремо.

Довго гріли Васю, годували недоїдками вечері, поїли чаєм і заспокоювали. "Кого він нагадує?" - думала Марго. Він увесь тремтів від страху, бо в цих ярах почувався, як у пазурах у Мінотавра.

Я забув тебе попередити, Васьок, що тут Блуд водить, - чи то серйозно, чи жартома сказав шеф, поплескавши бідного Васю по плечах.

-Га?

- Ну. нечистий такий, який спеціалізується на збиванні зі шляху подорожніх.

- Не треба, шефе...

Марго дивилася на стару іконку Матері Божої і дякувала в молитві, що вона не допустила гріха. Однак у душі вона розуміла, що її справи погані. Вона себе добре знала і дуже боялася за себе. Андибер сів до грубки і, підкидаючи дрова, замислено дивився на вогонь. Сидоренко спав. Одна Леська вмирала від сміху, поглядаючи на злого шефа, в якого все падало з рук.

- Їдьмо звідсіля, шефе, - благав Вася. - Тут добра не буде!

Завтра вранці й поїдемо! Не хвилюйся! Ці місця відразу чужинців не приймають. Трохи помучать - а потім звикають.

- Я не хочу, шефе. Ні за які гроші не хочу!Знаєте, кого я тут зустрів?

- Кого ти тут міг зустріти, окрім баби Секлети і діда Каюка?

- Я бачив чоловіка, голого, з гаком під грудьми.. А-а! - немовби згадав шеф. - Так то Стефко

Нечемний. Його турки підвісили за те. що він пив горілку вдень у Рамазан. Не бійся його. Він нічого лихого ще нікому не зробив.

- Господи! -- захвилювалася Свєтка.- Знову починається!

її почала гладити по голові Льоля: Заспокойся! Я теж не відразу звикла.... Так це правда?

- Що саме?

- Що тут бродять духи.

- А чого ж неправда? - спокійно говорила! Льоля. - А що тут такого?

- Ні, я цього не переживу! - плакала Свєтка. -Для мене це занадто! Васю, поїхали!

- Як? Зараз? - здивувався він. - Та ми з цього яру зроду не виїдемо!

- Як ти їздив по ярах у таку погоду, так ми і виїдемо.

- А справді: як я їздив?

- Може, ти взагалі не їздив? - спитав Андибер.

- Я вже сам не знаю... -- завагався Вася. Після того, як я побачив чоловіка з вовчою головою...

Песиголовця? поправив його шеф. Оцього справді слід боятися. А що він робив?