Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 155

І жодного, жоднісінького слова про порт, про місто, про те, як улаштувалися колоністи.

Отець Батальє метав громи і блискавки.

– Ваш отець Везоль – неприторенний телепень!.. Ну, хай начувається – ось я приїду…

Було справді трохи дивно, що такий добряга, як отець Везоль, написав такого сухого листа, але це прикре враження незабаром потонуло у веремії вантаження, в галасі й гаморі, що супроводили переселення цілого міста.

Губернатор – Тартарена тепер величали тільки так – не сходив з палуби «Туту-пампама». Заклавши руки за спину, усміхнений, походжав він по палубі, захаращеній найрізноманітнішими речами й пожитками – саквами, вівтарними столиками, грілками, – що їх ніяк було упхати в трюм, і говорив поблажливо-повчальним тоном:

– Ну навіщо це все, діти мої? Усе це можна роздобути й там.

Що ж до нього самого, то він залишав і стріли, і баобаб, і червоних рибок і взяв з собою тільки американський тридцятидвохзарядний карабін та запас фланелевої білизни.

А як він за всім наглядав, як усе пильнував – не тільки на борту судна, а й на суходолі! Його бачили і на репетиціях гуртка співів, і на Міському кільці, де командир Бравіда муштрував ополченців.

Цю тарасконську військову організацію, яка гідно показала себе під час облоги Памперігуста, було зміцнено ще більше: адже вона мала і обороняти колонію, і завойовувати нові для неї землі! Тож Тартарен, щиро втішений і з бравого вигляду, і з виправки вояків, часто висловлював у спеціальних наказах подяку і їм, і їхньому командирові.

Однак часом на губернаторовім чолі з’являлася тривожна зморшка.

За два дні до відплиття «Туту-пампама» ронський рибалка на ім’я Барафор знайшов у прибережних заростях верболозу герметично закорковану пляшку; крізь її скло, ще досить прозоре, можна було розгледіти щось схоже на згорнутий папір.

Усі рибалки знають, що такі знахідки слід оддавати в руки властей, отож Барафор приніс таємничу пляшку губернаторові Тартарену. В пляшці було дивне послання:

Європа

Тараскон

Тартаренові

Жахлива катастрофа в Порт-Тарасконі. Острів, місто, порт – усе пішло під воду, все зникло. Бомпар, як завжди, гідний найвищого захоплення і, як завжди, став жертвою власної самовідданості. Господом заклинаю, не виїздіть! Хай ніхто не виїздить!

Скидалося на те, що це написав якийсь жартун. Бо ж як могла доплисти пляшка з далекої Океанії аж до Тараскона?

І ще одне: «…як завжди, став жертвою власної…» Хіба це не містифікація? Та хай там як, а ця призвістка затьмарювала Тартаренів тріумф.

IV. Вантаження Тараски. «Повний вперед!» Бджоли залишають вулик. Дух Iндії і дух Тараскона. Тартарен вивчає папуаську мову. Розваги в дорозі

Ось ви любите поговорити про живопис.

То поглянули б ви на палубу «Туту-пампама» одного травневого ранку 1881 року! Відразу б зрозуміли, що таке мальовничість! Усі високі чини були при повному параді: начальник відділу охорони здоров’я Турнатуар, начальник сільськогосподарського відділу Костекальд, головнокомандувач ополчення Бравіда і ще чоловік із двадцять повбиралися в такі гарні, гаптовані золотом і сріблом мундири, що від них не можна було відвести очей. На багатьох до того ж були червоні накидки із золотим галуном – одяг сановників першого класу. Серед цієї вичепуреної юрби білою плямою вирізнявся отець Батальє – верховний священик колонії і капелан при губернаторові.