Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 10
Родольфо Перес Валеро
— Не зовсім безпечно? — перепитав Маркос.
— Так. Я хочу сказати… Ви знаєте Хасінто? Йому подобається кривдити дітей, які туди навідуються… І блукає тільки ночами. На пляжі все-таки набагато краще.
Діти розгублено мовчали. Та Аліна безтурботно здвигнула плечима:
— З нами йде мій тато.
І до дітей знову повернувся добрий настрій.
— Ну, коли так… — промовив Антоніо з удаваною полегкістю і дав їм здачу. — А повернетесь, певне, пізно?
— Та ні! Ми там заночуємо, — відказав Маркос. І вже від дверей кивнув касирові головою на прощання.
— Щасти вам, — сказав чоловік.
Але тільки-но діти повернулись до нього спиною, його обличчя знову спохмурніло. Він провів їх занепокоєним поглядом, поки вони не зникли з очей у кінці коридора.
По дорозі назад Пако, якого розбирала цікавість, спитав:
— Маркосе, а хто такий цей Хасінто?
Хлопчик розказав своїм друзям усе, що знав про того чоловіка. З дитинства він чув, що божевільний Хасінто живе самотньо на узбережжі і наганяє страху на непроханих гостей.
Навколо нього завжди було щось таємниче. Але хай їх це не турбує — він не чув, що Хасінто був причетний до скарбу.
— Якби він ного знайшов, — зробив висновок Маркос — у селищі довідались би про це.
— А може й ні,— засумнівалась Аліна. — Якщо він несповна розуму, то хто знає — може, й приховав його як слід?
Коли вони зайшли до квартири, Селестіно складав посеред вітальні речі до двох рюкзаків. Діти заходилися допомагати йому, і через кілька хвилин експедиція була готова. Хосефа попрощалася з ними на порозі. Маркос узяв один рюкзак, Селестіно — другий, і вони вирушили до садиби Мануеля.
Окрім Мочіти, там вони мали забрати двох поштових голубів, щоб уже сьогодні сповістити Мануеля, як вони влаштувались, а він переказав би Хосефі, бо збирався цього вечора до селища на збори свого кооперативу. Це була остання справа, яку їм треба було залагодити.
Їхня нечисленна експедиція нарешті була в дорозі. Попереду на дітей чекало багато цікавого: купання в морі, археологічні відкриття, ночівля на узбережжі, печери… А найголовніше, про що ані на мить не забували всі четверо, — це скарб. Чи знайдуть вони скарб у Піратських печерах?
Розділ VI
НАРЕШТІ УЗБЕРЕЖЖЯ!
Через дві години вони були вже неподалік від своєї мети. Спочатку йшли стежкою, що геть поросла бур’янами, а потім, коли вона зовсім загубилась, довелося продиратися крізь чагарники. Проте Селестіно, добрий знавець цих місць, упевнено вів дітей уперед.
Та ось нарешті дісталися до маленького гірського плато і зупинились на перепочинок. Вище, метрів за сто, тяглась ущелина між двома горами.
— Це Берегова Брама, — сказав Селестіно. — Нею ми вийдемо до моря.
За кілька хвилин вони опинились у довгій ущелині між гір. Попереду блакитно мерехтіло море. Йти захаращеною камінням ущелиною було важко. Та коли вона скінчилась, перед ними відкрився чудовий краєвид.
— Погляньте! Як тут гарно! — захоплено вигукнула Аліна.
Перед ними простягалося вкрите пагорбами, чагарниками, плавнями й соснами узбережжя. А ще — море: широке, блакитне, могутнє, прекрасне і ясне, як безхмарне небо.