Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 9

— А що ж вони їли? — спитала його Аліна.

Пепе навіть снідати кинув. Побут і звичаї аборигенів були його пристрастю. Він стільки читав і сперечався про це зі своїми товаришами по археологічному гуртку, що не міг втриматись від спокуси поділитися з друзями своїми знаннями.

Отож почав розповідати, що індіанці їли ігуан1, та помітивши, як друзі скривились, перейшов до такої вишуканої страви, як печеня з фламінго — цього птаха з яскраво-червоним оперенням. Індіанці якнайближче підкрадалися до нього водою, ховаючи голову у видовбаний гарбуз, і зненацька хапали його.

Вони їли також черепашаче м’ясо, що дуже добре на смак. А ловили черепах на рибу-причепу, до якої чіпляли довгий мотузок. Коли вона помічала черепаху, то прилипала до неї, а індіанці витягали її потім за мотузок на берег.

— Але де взяти ту рибу-причепу? — почав Пако.

Та Пепе його перебив:

— Ми могли б їсти хутії . Індіанці ловили їх з допомогою німих собак.

— Але ж у нас немає німого собаки, — здвигнула плечима Аліна. — Мочіта для цього не згодиться, бо вона гавкає.

Щоб покласти край суперечці, Маркос запропонував проголосувати, хто згоден на консерви. І сам підняв руку. Пако та Аліна приєднались до нього, а Пепе демонстративно склав руки.

— Гаразд. Купимо консерви, — підкорився більшості хлопчик. Він підвівся і з кумедною зневагою кинув: — Ви нічого не тямите в археології.

Діставшись до нового торговельного центру, вони зайшли до продовольчої крамниці. Набравши харчів, £тали в невелику чергу до каси. Підготовка до походу збуджувала їх. На саму лиш думку про це Пако відчував, як схвильовано б’ється серце в грудях. Йому не терпілося опинитись на узбережжі, а тут — стій у черзі!

— Слухайте, — сказав він. — А як прийдемо туди, що робити будемо?

— Ну, влаштуємось… роздивимось, що до чого, а там побачимо, — відповів Маркос, підходячи вже до касира, який привітно усміхнувся до дітей Селестіно.

— Та ні, ні,— не відставав Пако і, нахилившись до товариша, сказав йому довірливо: — Я про… інше. Як ми будемо шукати на узбережжі скарб?

Маркос сердито насупився й зиркнув на нього, щоб той замовк. Хлопчик не помітив, як усмішка сповзла з обличчя касира і він споважнів. Та це тривало лише мить. За хвилину він знову взявся до роботи і, переглядаючи покупки, удавано байдуже спитав:

— У вас гості, Маркосе?

— Так, це наші друзі. Збираються провести тут кілька днів, — відповів хлопчик і познайомив його з близнятами.

— То ви вже показали їм Гуанабай?

— Авжеж, — сказала Аліна. — А сьогодні ми рушаємо до моря.

— А-а! То ви зібрались на пляж?

— Ні-ні, просто на узбережжя, — відповіла дівчинка.

Чоловік схилив голову. Здавалося, він задумався над тим, що сказала Аліна. Потім узяв гроші, які йому простяг Маркос, затримав їх на якусь мить у руці і обернувся до дітей.

— А чого б вам не піти на пляж? Там краще купатися, — сказав він, клацаючи на апараті, і додав з дружньою пересторогою — Окрім того, кажуть, що на узбережжі не зовсім безпечно.