Читать «Сховай мене від темряви» онлайн - страница 8

— Дякую. — І тут мені по-справжньому стало соромно перед подругою. — Льока, мені так совісно. — Я кусала губу, намагалася підібрати слова і не могла. — Ти… У вас це давно?

— Що саме?

— Ну, коли ви перейшли платонічну стадію? — Вона опустила очі. Чомусь виглядала дуже сконфужено. — Не відповідай. Я не хочу знати. Поки що. Мені потрібен час, щоб змиритися. — Я встала, нервово міряючи кроками з кутка в куток велику кімнату.

— Я не думала, що в тебе ще є до нього почуття…

— А в тебе? Є? — Знову цей винний погляд.

— Мабуть. Я не знаю, що тобі тепер відповісти. — Ми знову замовкли. Я важко зітхнула, не люблю невирішених ситуацій. Але годинник задзвонив, нагадував, що час йти на роботу.

— Мені час збиратись. Тим паче, в мене сьогодні ще перевірка.

— Полю, нам треба буде поговорити й все з’ясувати.

— Ми поговоримо, обіцяю. — Розмовляти наразі не хотілося. Адже тепер я знаю, що вони крутили романчик за моєю спиною. Так, ховаючись від мене. Мене охоплювала лють, тому я дуже швидко зібралася і вилетіла з будинку. Було відчуття, що мене зрадили. Треба заспокоїтись і було лише одне місце де можна це зробити, але все потім. Попереду в мене перевірка. Я обіцяла пояснити тобі, що це таке. Так от, ми називали її «магічна перевірка». Це була ще одна вимога Вартових. Раз у місяць ми приходили до Вартової Вежі. З кожним окремо велась бесіда одним із Вартових. Навіщо, спитаєш ти? І справді, я теж замислювалась не раз над цим питанням. Здається їм просто треба було постійно всіх контролювати. Також я чула, що коли на людину нападала істота, то найчастіше це приховували. А згодом, покусана людина перетворилася на ЩОСЬ. Так починалось суцільне пекло в такому домі, потім на вулиці й могло охопити все місто. Головне не давати себе кусати! Вартові ретельно нас перевіряли. Тоді мені здавалося це правильним, і зараз здається. Звісно, людина яка заразилась, боялася. Адже коли її виявляли або вона сама зізнавалася, то така людинка часто щезала. Так от. Приїхавши до Вартової Вежі я попрямувала через великий хол. Було дуже людно. Прикрасою зали був фонтан в центрі. Посеред фонтану стояло зображення Аїда. Він тримав у своїх міцних руках прекрасну Персефону. Міфічна дівчина у відчаї розвели руки, на її обличчі відбився жах. Лице Аїда ж навпаки, втілювало захоплення та пристрасть. Барел’єф також розповідав сумну історію Персефони: вона була викрадена Аїдом, який зачарувався красою дівчини. Пів року вона жила з ним в царстві пітьми, в той час на землі наступала осінь, повільно її зміняла зима. Так сумувала за своєю єдиною донькою матір Природа, помираючи від туги. А весною суворий Бог відпускав свою дружину на землю. І чарівна Персефона поверталася до матінки Природи на весну та літо. І розквітало все навкруги, радуючись возз’єднанню дитя з матір'ю. Сюжет цього міфу завжди заворожував мене. Чи кохала Персефона Аїда? Або була його заручницею? Я присіла на край фонтана, звук води заспокоював мене. Перед перевіркою я дуже нервувала. Люди снували туди-сюди, не зупиняючись і на хвилинку. Я зачерпнула воду щоб промокнути лоба та шию.