Читать «Сховай мене від темряви» онлайн - страница 7

— Далі йти я не можу. Тебе чекають.

— Поля!!!!! — Істерично орала Льока. — Ми з ніг збилися шукаючи тебе! — Вадим схопив мене за руку і тягнув в будинок. Льока бризкала водою за нами, відбиваючи запах. А мій кавалер щезнув. Поки вони замикали під’їзні двері й квартиру, я починала оклигувати. Друзі щось казали до мене, але я не розуміла жодного слова. Всі мої думки були коло того чоловіка.

— Отямся, Поля! — Вадим струснув мене, це допомогло. Я вийшла з ціпеніння. — Що з тобою сталося? Де ти була? Це твоя кров? — Я кивала в знак згоди потім навпаки.

— Вона здається в шоці. Я дам їй заспокійливе.

— Добре. Полю, на тебе напали? — Вадим уложив мене на ліжко і міцно тримав за руку, іншою погладжував по щоці.

— Ти відбивалася?

— Можна і так сказати. — Я повільно ковтала воду. Заспокійливе діяло майже одразу, заплющивши очі я відкинулась на подушки.

— Як вона врятувалася? — Пошепки спитала Льока.

— Мене врятували.

— Хто?

— Той чоловік… — Це було останнє, що я сказала перед тим як провалитися в міцний сон. Я цього не бачила, але Льока покрутила коло скроні. І лише Вадим розумів, кого я мала на увазі.

Глава 3

Одкровення

Настав ранок. Прокинувшись, я солодко потягнулася. Так добре виспатись! Снодійне — велика річ. Іноді ми приймали його по черзі, щоб поспати спокійно. Виходити з кімнати я не квапилась, адже там на мене чекала неприємна розмова. Треба було б якось порозумітися з подругою. Наразі нахлинули вчорашні спогади. По-перше, я не знала, що маю таку жагу до життя. По-друге, і не менш важливе — знайомство з «тим чоловіком». Загадково моторошна зустріч. Одночасно з цим перед очима майнула картинка розтрощеної вщент голови істоти. Рукою я закрила обличчя. Підборіддя боліло, разом і з ним болів живіт і свербіли лікті та коліна. Тільки — но я підвелася, в двері постукали. Льока не дочекавшись відповіді боязко просунула голову.

— Доброго ранку. Ти вже встала? — Вона зайшла, в руках тримала чашки з кавою. Напій зазиваючи димів, розпускаючи неймовірно солодкий аромат. — Я тут каву зварила. — Льока виглядала зніяковілою.

— Проходь. — Подруга присіла поруч зі мною на ліжко. — Ти давно не спиш?

— Я і не лягала.

— Це моя вина. — Чудово розуміла ситуацію, адже повернувшись додому в темряві, я могла привести за собою істот. Вони йшли на запах і не находили нас тільки завдяки заходам безпеки. — Пробач.

— Все добре. — Льока поправила волосся за вухо, вона завжди так робила коли казала не те, про що думає.

— Ні, я повинна вибачитись. Не треба було так гостро реагувати.

— Так. Що це було, чорт забирай? — Нарешті вона себе не стримала. — Ти все ще відчуваєш щось до Вадима? Ми з тобою про це розмовляли, ти казала, що все в минулому?

— Так. І ні. Це важко пояснити. — Декілька хвилин ми пили каву мовчки, обом було ніяково.

— Тобі треба привести себе до ладу та обробити рани ще раз. Вчора я їх промила і продезінфікувала.