Читать «Сховай мене від темряви» онлайн - страница 6

— Ви, здається, щось загубили. — Це що? Голос? Справжній чоловічий голос? Може, мене вже вбили й це тільки здається? Але ж ні. Уявляєш, позаду мене стояв чоловік. Він наче примарний вершник. Туман оповів його мужню статуру, від якої чомусь сходило червоно-помаранчеве світло. Голий торс чоловіка (матір Божа, як йому не холодно!) оповила кольорова тату. Тоді я не роздивлялася, що на ній зображено. Вона обіймала крім торса частину шиї та ліву руку.

— Ти справжній боєць! Дзусь звідси! — Крикнув він потворам і вони вмить щезли. — Дозволь провести тебе додому? Дівчині дуже небезпечно гуляти самій у сутінках. — Хоча було вже майже темно. Мої лікті й живіт свербіли, а руки були розбиті до крові. Лице подерте, скуйовджене руде волосся. Чомусь я подумала, як негарно зараз виглядаю поруч із цим красенем. Він був вище мене на голову і від нього віяло таким холодом, що в мене майнула думка: його я боюся більше ніж істот. Він притягнув мене до себе і повів. Знаєш, тоді я була ніби ганчірковою лялькою. Чоловік вів мене і моє тіло слухняно йшло. Коли ми дійшли до дому він галантно поклонився розвівши широко руки.