Читать «Сховай мене від темряви» онлайн - страница 10

— Покладіть руки долонями вниз. — Пролунав з якогось кута голос. Я здригнулася від несподіванки. Процедура перевірки була незмінною. Втім я ніяк не могла звикнути до Вартових. А саме їх любові до містицизму, навіюванню таємничого. На поверхні столу з’явилися блакитні контури рук, на які я поклала свої. Пройшло декілька хвилин, перш ніш голос сказав: «Дякую. Можете забирати руки». Володар низького баритону з’явився просто нізвідки.

— Мене звати Арман. Сьогодні я ваш інспектор. — Арман окрім циганського імені, володів і циганською зовнішністю, в найкращих традиціях цього народу. Його чорне волосся було зачесане назад, відкриваючи великий лоб. Густі широкі брова обрамляли темні великі очі. Пухлі губи надавали обличчю по-дитячому ображеного виразу. Він був високим і товстеньким. Поли піджака ледве сходилися на величенькому животі. — Дайте мені свої руки.

— Він довго вдивлявся в лінії моєї долоні. Потім поклав руку на потилицю і заплющив очі. — У вас болять лікті, живіт і коліна. Чому? Я відчуваю там рани. — Очі при цьому він не розплющував.

— Я впала. — При цьому моя зрадницька ліва брова здригнулась вгору, так завжди було, коли я брехала. Але ж він про це не знав.

— Як це сталося?

— Я іноді бігаю. От і сталось. — А перед очима істота, яка тягла мене метрів 10.

— Вам потрібно бути обережніше. А що, якби ви впали та втратили свідомість? Я бачу, це сталося майже в сутінках. — От халепа, що він ще бачить?

— Т…так, — невпевнено сказала я. — Майже.

— Як це необачно. — Арман відкрив очі. — Ну добре, — він важко зітхнув. Добре?! От і все на що здатен екстрасенс? Я чула історії про їх здатність впізнавати все про людину, як тільки вона заходила до кабінету. Від них ніби нічого не можна було приховати. А на ділі, все інакше. Арман втомлено тер очі й позіхав, а я розгублено попрощалася. Майже коли я була на порозі Вартовий несподівано спитав: «Ви знаєте давньоукраїнський міф про Стрибога?» Я кивнула. «А давньогрецький про Персефону?» «Персефону?!»

— Знаю. — Тихо відповіла я.

— Як ви вважаєте, що в них спільного? — Дурниця якась. Що може бути спільного між давньоукраїнським і давньогрецьким міфами?

— Ви задаєте такі питання… Відчуваю себе на заліку. Ну що ж, — я прикусила нижню губу, — отак відразу і не відповім.

— Я питаю, тому що бачу з вашої анкети дані про освіту. Ви захистили дисертацію по міфах древніх слов’ян, чи не так?

— Так. Міфологія моя пристрасть.

— І зараз ви викладаєте в коледжі?

— Тільки тому що всі університети зачинені. — Виправдовувалась я. Мене чіпляли такі запитання, ще з часів, коли я працювала в школі. — Але в моєму коледжі поглиблена програма, на рівні університету. Але до чого тут ваше запитання? — Він стиснув нижню губу ніби я сказала щось не те. Навіщо він спитав про Персефону, коли тільки хвилин 15 тому я говорила про неї з Ілаєм? Що це, звичайний збіг обставин або Арман не такий вже простий, як здається. — В обох міфах головна героїня — жінка. Їх обох намагаються поділити між собою. Що ще? І Персефона, і Поля із міфу про Стрибога володіють небаченою вродою. Все, що є спільного.