Читать «Сон кельта» онлайн - страница 142

Щоб дійти від річки до «Останнього притулку», треба було піднятися по розмоклому після дощів крутосхилу, де ноги грузли по коліна. Коли Роджер спромігся скинути із себе чоботи й витягтися на своєму незручному ліжку, у нього боліли всі кістки. До нього повернувся кон’юнктивіт. Одне око так йому пекло й сльозилося, що, знявши з нього примочку, він його забинтував. Він прожив тут кілька днів у подобі пірата із забинтованим і прикритим вологою ганчіркою оком. А що цих заходів обережності було не досить, щоб подолати запалення та зупинити сльози, то починаючи відтоді й до самого кінця подорожі в усі ті хвилини дня, коли він не працював, — а їх було мало, — він прибігав до свого гамака або ліжка, падав на нього і залишався там, наклавши на обидва ока клаптики тканини, намочені теплою водою. Так йому легше було терпіти біль. Протягом цих періодів відпочинку й ночами — він спав не більше як чотири або п’ять годин — він намагався подумки організувати звіт, який він напише для Форін-Офісу. Головні лінії для нього були очевидні. Спочатку він намалює загальну картину умов праці та життя в Путумайо, з якими зустрілися першопрохідці, коли вони прийшли, щоб тут отаборитися, захопивши землі племен, близько двадцяти років тому. І як відсутність робочих рук спонукала їх чинити «набіги» без страху бути покараними, бо в цих краях не було ані суддів, ані поліції. Вони були тут єдиною владою, що підтримувала себе вогнепальною зброєю, проти якої безпорадними виявилися рогатки, списи та духові рушниці.

Він повинен ясно описати систему добування каучуку, основану на рабській праці і знущанні з аборигенів, що розпалювалася жадібністю начальників, які працювали за відсоток зібраного каучуку й намагалися збільшити його видобуток, удаючись до фізичних покарань, калічення та вбивства аборигенів. Безкарність і абсолютна влада розвинули в цих індивідах схильність до садизму, яку вони могли вільно застосовувати до тубільного населення, що не мало ніяких прав.

Чи принесе його звіт якусь користь? Принаймні ту, що Перуанську Амазонську компанію буде покарано, у цьому сумніву немає. Британський уряд попросить уряд Перу, щоб він віддав під суд людей, відповідальних за злочини. Але чи наважиться на такий крок президент Ауґусто Леґія? Хуан Тісон сказав йому, що, як і в Лондоні, у Лімі вибухне скандал, коли там стане відомо, що тут відбувається. Громадська думка вимагатиме покарати винних. Але Роджер сумнівався. Що зможе зробити перуанський уряд у Путумайо, де він не має жодного представника й де компанія Хуліо Арани похваляється, — і має на те цілковиті підстави, — що вона й тільки вона зі своїми бандами душогубів здійснює суверенітет Перу на цих територіях? Усе обмежиться кількома риторичними виступами. Страждання тубільних громад в Амазонії триватиме до їхнього цілковитого винищення. Ця перспектива пригнічувала його. Але замість паралізувати його зусилля вона спонукала його ще більше розслідувати, опитувати людей і записувати їхні свідчення. Він мав уже цілий стіс зошитів і карточок, списаних його чітким і ретельним почерком.