Читать «Смертонавти» онлайн - страница 4

Я не пролила ні сльозинки за Мендозою, а тоді розревілася. Мовчки залізла в койку і плакала.

Пошкодження мозку перманентне. Це місце шліфує твої таланти, поки вони не стають гладкими, плоскими, а потім зникають. Тоді воно береться за тебе.

Після четвертого стрибка, коли почали проявлятися пошкодження, я зрозуміла, що потрапила до везунчиків. Мій занепад буде проходити по більш плавній траєкторії.

Ми гадали, нам знадобляться два стрибки, може три. Ми гадали, що повернемося на Землю в такому ж віці, як наші діти, в крайньому разі – онуки, на борту Пілігрима, набитого цінними науковими даними; але щось пішло не так, щось, чого я не розумію. Ми виконали вже шістнадцять стрибків і не знайшли дорогу додому. Мені бракує мужності підрахувати затрачений час.

Запато пощастило найбільше. В нього ніколи не боліла голова. Він виграв у генетичну рулетку. Ще на Землі, НАСА почала вивчати чому деякі люди зносять кріосон краще, ніж інші. Вони вивчали дієту, заняття спортом і два десятки інших факторів, але врешті-решт все звелося до генів. Звичайних генів. Звичайне везіння.

Інколи я фантазувала, що маю з ним дитину. Я уявляла собі, якою вона була б – маленький темношкірий геній з кучерявим волоссям; наше об’єднане ДНК в подорожі до зірок – перша хвиля нової діаспори. Ми б висадилися на нашому особистому острові Піткерн, спалили й затопили Баунті, а через кілька поколінь хтось відкрив би наше плем’я, високих, обдарованих людей з чудовими зубами. Я кенійка за походженням, він – інка. Два гірських народи перетворилися в один. Про це я теж часто думаю… про те звідки ми походимо. Горяни завжди показували найкращі результати під час експериментів з довготривалим перебуванням у кріосні.

Я думаю про Пола. І про калюжу, в яку він перетворився, а ще я думаю про все те, чого ми не розуміємо про нашу місію.

--*--

Я розсуваю замок у спальнику Джона.

-- Я тебе трохи помию, -- кажу йому. Він мовчки дивиться на мене з вдячністю.

Губкою і гарячою водою я мию кожен сантиметр його тіла. Поки я його мию, намагаюся думати про щось інше. Намагаюся уявити собі, як тепер виглядає Земля. Намагаюся уявити собі, як міняється цивілізація, чи виникла нова система вірувань.

Я хочу додому. Хочу знову відчути пісок під ногами. Хочу поговорити з незнайомцями. Хочу сама обирати, що мені забути, замість того, щоб відчувати, як мій розум руйнується шматок за шматком. Хочу, щоб мені було тепло.

Я беру руки Джона і протягую губкою по пальцях, спостерігаючи, як вода стікає йому по зап’ястках. Руки я завжди залишаю на кінець. Вони в нього такі великі. Вода капає на підлогу, де вона випаровує, приєднуючись до вологи кабінки, утвореної нашим диханням. Методом випаровування людське тіло втрачає кілька літрів води в день. Через кілька годин, після того, як я закінчу проводити діагностику приладів, нагрівачі вимкнуться. Вода сконденсується і перетвориться в іній. І через певний час – дуже довгий час, якийсь інший член команди вийде зі своєї труни й залишить сліди ніг на холодній підлозі.