Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 8

Золоте правило № 1: літати тільки вночі. Золоте правило № 2: їжа не повинна стрибати, повзати або літати. Навіть якщо в’їдлива муха або вайлуватий жук самі просяться тобі до рота (дотримуватись цього правила було Даці понад силу). Золоте правило № 3: на сонці довго не перебувати. Якось це правило порушила Сільванія, за що відразу ж гірко поплатилася здоров’ям. Вона пішла з Якобом у басейн і дуже обгоріла на сонці. Другого дня Сільванія ледь могла поворухнутися. Обпечені ноги і руки страшенно боліли, а лоб, щоки, ніс і підборіддя почервоніли так, що на обличчя довелося накладати кілька шарів косметики. Проте ці страждання не були марні: незабаром Якоб запропонував їй зустрічатися. Золоте правило № 4: ніяких хрестів. Золоте правило № 5: ніякого часнику. Це правило постійно порушував малюк Франц. Одного разу Дака і Сільванія зайшли з ним до овочевої крамниці. Дівчата незчулися, коли він просто з прилавка стягнув часник і, запхавши його собі до рота, із превеликим задоволенням почав жувати. Сестри з жахом дивилися на брата. Вони не поділяли такого захоплення: овочі та фрукти – така собі їжа, але часник… Він узагалі може бути згубним для вампіра! Відтоді, щойно вони заходили до тієї овочевої крамниці, продавчиня чимдуж мчала до Франца і дарувала йому голівку часнику. Вочевидь, до цього запашного й небезпечного овоча у малюка був абсолютний імунітет. Золоте правило № 6: ніякого гіпнозу, флопсів і вогняних поглядів. Одне слово, ніяких надсил. Цим правилом частенько нехтував Міхай: погодьтеся, який вампір стане марудитись із молотком, якщо цвях можна простісінько втиснути в стіну пальцем?

Зазвичай Сільванія намагалася старанно дотримуватися маминих золотих правил. Та зараз вона готова була віддати будь-що, аби їй дозволили зробити флопс і опинитися подалі від стадіону й уроку фізкультури. Але тут Якоб – хоч він і біг попереду – озирнувся і підморгнув їй:

– Агов!

– Привіт! – просопіла Сільванія.

«Pumpflex! Прокляття! – подумала вона. – Краще б він на мене наразі не дивився, я ж маю препоганющий вигляд».

На урок фізкультури Сільванія зав’язала волосся яскравою стрічкою, одягла рожеву футболку і шаровари, а поверх них – спідницю.

– Класний прикид! – сказав Якоб.

Сільванія зніяковіло посміхнулася. Ну хіба він не душенятко? З неї піт котиться градом, а він їй запросто відважує компліменти. Хлопець мрії, zenzatsoi futzi!

– Тобі пасує ця футболка, а надто – до кольору очей, – провадив далі Якоб.

– До кольору очей? – здивувалася Сільванія.

Якоб покивав головою на знак підтвердження.

– Авжеж… Футболка… чудово пасує до твоїх очей… Тобто твої очі пасують до неї.

– Gumox.

Сільванія глянула Якобу в очі й усміхнулась. Якоб був коханням всього її життя, Milobа, як сказали б у Трансільванії. Здавалося, Сільванія зараз потоне в його очах, їй ставало дедалі гарячіше і гарячіше… І раптом з її очей посипалися іскри й вирвалося найсправжнісіньке полум’я: пш-ш-ш-ш!

– А-а-а-а-ай! – скрикнув Якоб, схопившись за щоку. – Боляче!

– Fumps! Чорт! Що сталося? Як? – з подивом белькотіла Сільванія. Невже вона мало не підсмажила Якоба вогняним поглядом?