Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 58
Надя Фендріх
– Як ти можеш спокійно сидіти на канапі у вітальні, коли твій єдиний син у небезпеці?! – несамовито закричала Ельвіра.
– Це я спокійно сиджу?! Це ти сидиш! А у мене все під контролем! – відбивався від нападок дружини Міхай.
– І в чому полягає це твоє «під контролем»? – завелася Ельвіра. – Ось що ти будеш робити, якщо Антаназія зайде сюди і…
– Та замовкни ти нарешті, – присадив її Міхай.
Дівчата перезирнулися між собою. Це ж треба, все найстрашніше вже позаду – а батьки досі сваряться.
– Мамо, тату, все добре, – спробувала вгамувати батьків Дака. – Антаназія вже побувала тут, але…
– Що-о-о? – з жахом вигукнув Міхай.
– Вона й справді викрала Франца, але Дака полетіла за нею і… – намагалася пояснити ситуацію Сільванія.
– Взагалі-то, це Сільванія… – перебила її Дака.
– А ще нам гер ван Комбаст допоміг, – додала Сільванія.
– Загалом, Францу більше нічого не загрожує. Він удома. Все гаразд, – сказала Дака.
– А Антаназія більше не становить для нас небезпеки, – додала сестра.
– Ви були в Трансільванії? Самі? – знову розгнівалася Ельвіра.
– Одразу видно: МОЇ донечки, – гордо посміхнувся Міхай.
– Відважні кажанчики, – сказала Ельвіра, пригорнувши до себе всіх своїх дітей.
Вони ще довго обіймалися і не хотіли відпускати одне одного, поки Франц не влаштував таку потужну газову атаку, що всі кинулися до вікна. Але там повітря було не краще – Карл-Хайнц і Карлотта так скучили одне за одним і так раділи зустрічі, що влаштували у себе в акваріумі цілу канонаду непристойних звуків.
Один маленький нюанс
У сусідньому будинку теж панувала радісна атмосфера, та й пахло там краще, ніж удома в Цепешів. Мисливцеві за вампірами страшенно не хотілося розлучатися з Урсулою і їхньою ще не народженою дитинкою. Дірк погладив круглий живіт коханої.
– Ти точно не хочеш йти? – турботливо запитав він.
– Абсолютно, – заспокоїла його Урсула. – А ось ти, ти неодмінно маєш піти на гриль до Цепешів, мій герою.
Гер ван Комбаст густо почервонів і збентежено посміхнувся. Він, звісно, знав, що крутий, але почути це від коханої жінки було так приємно!
Дірк дістав телефон і не без гордості показав Ельвірі світлини своїх героїчних пригод. Ось вони з Сільванією на трансільванському кордоні. Ось він топче ногою непритомного вартового Чорного замку. Ось він у галереї портретів трансільванських правителів, ось селфі між двома портретами, на яких зображено найкривавіших володарів за всю історію Трансільванії. Це він начепив іграшкову вампірську щелепу. Це він у Тронному залі – всівся на царському троні. Навіщось упхався в кадр Мурдо. Невдала світлина. Ось він перед слуховим вікном. А ось – під руку з Ізелем і Бодо.
Урсула зацікавлено розглядала світлини.
– Я пишаюся тобою, – посміхаючись, сказала вона. – А тепер іди до Цепешів і добряче розважся там.
– Гаразд, – зітхнув Дірк. – Але я ненадовго.
Він поцілував Урсулу в лоб і рушив до виходу.
– Любий… – вимовила Урсула, трохи повагавшись. – Я хочу зізнатися тобі де в чому. Є один маленький нюансик… Зовсім мале-е-есенький… Але він стосується мене і… нашої дитинки.