Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 55

Дака і Сільванія дивилися на Антаназію повними ненависті очима.

– Ваш брат – мій, – безапеляційно заявила правителька Трансільванії.

Франц пукнув.

Прощавай, Антаназіє!

Варта втягла Даку, Сільванію і гер ван Комбаста до Тронного залу. Дака і Мурдо встигли обмінятися сумними поглядами.

Антаназія знову посіла місце на троні. Франц сидів у неї на колінах.

Гості про щось стривожено перешіптувалися.

– Тиша! – змусив їх замовкнути Уріо. – Хто базікатиме – вилетить із церемонії!

Запанувала напружена тиша.

– Продовжимо церемонію, – тихо промовила Антаназія.

Уріо озирнувся, шукаючи Корону Забуття, і побачив, що вона досі красується на голові у Бодо.

– Татусю? – запитав вартовий Уріо, коли той підійшов зняти з нього корону.

Роздратовано пустивши очі під лоба, Уріо зняв з голови Бодо корону, повільно підійшов до трону і шанобливо вклонився пані.

Рука Антаназії з короною зависла над головою Франца. Але тут у справу втрутилася Дака.

– Ви думаєте, що можете брати все, що вам тільки заманеться? – гнівно закричала вона. – Думаєте, що можете ось так просто взяти і зруйнувати родину. Не вийде! Ви не зможете силою тримати Франца у себе! Рано чи пізно він згадає про свій дім і захоче повернутися до своєї сім’ї. До нас!

Забувши про страх, Дака зухвало глянула в очі Антаназії. Але жоден м’яз на обличчі правительки не смикнувся.

– Це – Корона Забуття, – повідомила Антаназія крижаним голосом. – Вона стирає всі спогади. Абсолютно не важливо, чого хоче Франц. Коли я надягну йому на голову корону, – як того вимагає найдавніший трансільванський ритуал, – новий володар Трансільванії забуде свою родину. Забуде назавжди і ніколи не згадає. Його минуле буде безповоротно знищено.

– Але ж ми його не забудемо, – твердо промовила Сільванія. – Ми не залишимо нашого брата і будемо любити його завжди. Чуєте? Завжди!

Кишеня Дакиних джинсів заходила ходором. Дака зрозуміла: Карл-Хайнц подає їй знак. І вона відразу ж здогадалася, який. Вона поклала руку до іншої кишені і, витягнувши звідти скриньку із забороненої кімнати, завела її.

– Хай будуть темні сили з правителем Трансільванії! – вигукнула Антаназія, продовжуючи церемонію.

– Хай будуть темні сили з правителем Трансільванії! – відповіли їй гості.

Антаназія занесла руку з короною над головою Франца, але раптом завмерла. У Тронному залі пролунали звуки колискової «Схід Місяця».

Уріо зашипів. Гості здивовано прислухалися до мелодії.

Антаназія озирнулась навкруги і, побачивши в руках у Даки скриньку, завмерла. Це ж була її скринька!

– Місяць на небі блищить, жодної хмарки нема, – заспівала Дака, дивлячись Антаназії просто в очі.

– Безліч зірок мерехтить, – підхопила Сільванія.

У темних, наче ніч, очах Антаназії заблищали сльози.

Сестри підійшли ближче.

– Туман обгортає поля… – продовжили вони хором.

– Дракула забирай! Звідки вона у вас? – запитала Антаназія, кивнувши на скриньку. Рука з короною безвольно опустилася вниз, по блідій щоці скотилася сльоза.