Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 53

Дочекавшись останніх нот національного гімну, Антаназія підійшла до трону й посадила на нього Франца.

– Вампіри Трансільванії! – урочисто вимовила вона. – Дозвольте відрекомендувати вам Францокса Першого, який прийде мені на зміну й одноосібно володарюватиме над вами. Ми зібралися сьогодні в цьому залі, щоб висловити нашу повагу майбутньому правителю й коронувати його на довге царювання. Чи готові ви зробити це?

Вона обвела поглядом своїх вірнопідданих. В її очах палали диявольські вогники.

– Хай будуть з правителем темні сили! – хором відповіли вампіри.

Мурдо вдарив у гігантський гонг. Залу наповнили радісні вигуки.

Уріо обережно підняв вгору оксамитову подушку, де лежала Корона Забуття. Урочисто Уріо підійшов до Франца, який відразу ж зацікавився короною, мріючи виколупати з неї різнокольорові камінці.

Антаназія взяла корону у свої бліді руки і підняла вгору.

– Хай буде навіки проклятий той, хто наважиться порушити цю темну традицію, – будь він зараз у цьому залі чи на іншому краї Землі!

– Хай будуть з правителем темні сили! Хай будуть з правителем темні сили! Хай будуть з правителем темні сили! – скандували вампіри.

Антаназія підняла Корону Забуття над головою Франца.

Сільванія, намагаючись не потрапляти нікому на очі, прокралася до виходу. Де ж гер ван Комбаст? Хіба він не чув гонгу?

Сонячне затемнення

Почувши гонг, Дірк ван Комбаст підійшов до слухового вікна. Він покрутив сталеве коліщатко, що повинно було відчинити його. Але нічого не сталося.

«План Б», – намагаючись не втрачати самовладання, подумав Дірк ван Комбаст і заходився крутити ще одне коліщатко, яке мало те саме призначення, що і перше, тільки було доволі іржавим. Коліщатко рипнуло, але знову нічого не сталося.

– Та хай йому грець, відчиняйся ж ти! – вилаявся Дірк ван Комбаст.

Тоді він щосили потягнув за засувку, і – о диво! – вікно відчинилося. Світло – лагідне, тепле сонячне світло! – залило коридор, відбиваючись у дзеркалах і лицарських обладунках, що їх до блиску натер Ізель.

Нарешті промені світла досягли й величезного чарівного дзеркала. Цієї ж миті Сільванія відчинила двері Тронного залу зсередини, і відбите чарівним дзеркалом світло осяяло приміщення. Сонячний промінь впав просто на трон і мало не зачепив Антаназію, але та вчасно відскочила вбік. Корона Забуття вислизнула з рук правительки і впала на голову Бодо. Той широко роззявив рота і, нічого не тямлячи, почав озиратися навкруги.

У залі зчинилася дика буча. Раз по раз лунали перелякані викрики:

– Рятуйте!

– Pompfe!

– Світло!

– Сонячне світло!

– Рятуйся, хто може!

Гості з жахом кинулись врізнобіч, намагаючись сховатися то в одному темному куті, то в іншому.

– Хто? Де? Що? Чому? – лупав очима отетерілий Бодо.

Дака відчула, як хтось підійшов ззаду і розв’язав їй руки. У ніс вдарив знайомий запах. Так замогильно круто міг пахнути тільки один вампір.