Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 48

– Прошу вас, фрау Цепеш, заспокойтеся, – спробував утихомирити Ельвіру Алі бін Шик, але тут же потрапив під гарячу руку.

– Заспокоїтися? Це ви мені? Так ви ж не кращі!

– І взагалі вас ніхто не питав! – втрутився Міхай.

– Ти тему не змінюй, – знову накинулася на чоловіка Ельвіра.

Сварка звернула на лихий бік: Ельвіра і Міхай волали на всю площу. Їхня сварка зібрала роззяв з усієї околиці і тривала б ще не одну годину, а може, і не один день, якби Алі бін Шику все це до смерті не набридло. Він підійшов до Ельвіри і Міхая ближче й почав водити вказівними пальцями прямо у них перед очима. Р-р-раз! І Цепеші-старші знову опинилися під гіпнозом. Весело поглянувши одне на одного, вони взялися за руки і пустилися в танок.

Алі бін Шик усміхнувся і, піднявши з землі дорожню сумку, пішов геть.

Якоб, Гелена і Лудо засумували. Скільки ж іще їм доведеться няньчитися з цими Цепешами?

Потрібно було негайно придумати, як заманити їх назад на вулицю Ліндевег. Та тут до всіх прикростей додалася ще одна: в натовпі промайнуло обличчя фрау Беніш.

– Час додому! Там смачний-пресмачний пиріг! – зашипів Якоб. Але Цепешам-старшим було абсолютно байдуже до Якоба з його пирогом, тому що Ельвіра саме затіяла нову гру.

– Хвилиночку уваги, високоповажна публіко! – оголосила Ельвіра, розмахуючи руками. – Зараз на ваших очах буде розкрито таємницю століття! Мій чоловік – вампір! Міхаю, покажи всім, який ти вампір! Ну ж бо, злети у небо!

Невеликому fugli Міхай був завжди радий, тож його не довелося просити двічі. Елегантно підстрибнувши, він злетів у повітря і невдовзі вже ширяв над церковним шпилем.

Внизу, роззявивши роти, за ним спостерігали мешканці Біндбурґа. Була серед них і фрау Беніш. Вона зачаровано дивилася на чоловіка, який ширяв аж під хмарами. Вчителька була в захваті не тільки від його спортивної форми, спроможності на всілякі фокуси, а й від його винахідливості й неабиякої кмітливісті. І коли публіка внизу зааплодувала, фрау Беніш заплескала гучніше за всіх і з великим захопленням.

– Тада-а-а-а-ам! – весело оголосила Ельвіра, пустивши по колу шапку. – Пані та панове! Дозвольте відрекомендувати – Міхай Цепеш, 2676 з половиною років, справжнісінький вампір з далекої Трансільва-а-а-анії!

Нещастя, та й годі!

Мабуть, добре, що Сільванія навіть гадки не мала, яке видовище влаштували тато з мамою в самому серці Біндбурґа. І так задосить пригод.

Втомлена і з ніг до голови заквацяна грязюкою, вона брела лісом, знову намагаючись відшукати дорогу до Чорного замку. Як знайшла вона цю дорогу один раз, то знайде і вдруге! Не може ж вона кинути сестру з братом напризволяще! Але Чорного замку ніде не було видно.

– Fumps! – мало не плачучи, вигукнула Сільванія.

Вона з надією подивилася на телефон, але інтернет зник, тож сподіватися на навігатор було безглуздо.

Сільванія спробувала зателефонувати Даці, але та не відповіла.

– Ех, Дако-Дако, – розсердилася на сестру Сільванія.

Тоді вона набрала номер Якоба.

– Сільваніє? – голос Якоба було ледь чути через якийсь гуркіт.