Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 20
Надя Фендріх
– Porrokolerox! А ти тут що робиш? Концерт давно закінчився, нумо rapedadi у свій склеп і спатоньки, – гаркнув вампір, оглянувши Сільванію з ніг до голови, і сплюнув на кам’яну підлогу брудно-зелені шкаралупки від якихось яєць.
У тому, що він давніший за динозаврів, тепер не залишалось сумнівів. Його вампірійська мова була досить старомодною, до того ж він час від часу переходив на якийсь дивний діалект. Слово «Porrokolerox» Сільванія ніколи не чула. І вампіри вже давно жили не в склепах, а в сталактитоподібних печерах, що в Трансільванії називають будниками.
Вампір втупився поглядом у Сільванію. Від його запалих очей із вогняно-червоними зіницями дівчина остаточно зніяковіла.
– Я чекаю на сестру. Вона пішла з Мурдо, – швидко вимовила вона, намагаючись не дивитися на неприємного співрозмовника.
– Із Мурдо? Ну тоді ти будеш чекати на неї ще дуже довго.
– А ви звідки знаєте?
– А кому ж знати, як не мені? – хрипко розсміявся вампір. – Я – Ксантор, менеджер «Криптон Крекс». Тому про своїх підлеглих я знаю все, в найменших і найкривавіших подробицях…
Тут Ксантор принюхався.
– Когось ти мені нагадуєш, дитя моє, – сказав він, майже впритул наблизившись до Сільванії, так що та відсахнулася на крок назад. – Як твоє ім’я?
– Сільванія, – зніяковіло відповіла дівчинка.
– А прізвище? – не вгамовувався Ксантор.
– Сільванія Цепеш.
Очі Ксантора спалахнули.
– Я правильно почув? Цепеш?! – вигукнув він.
– Ну так, – мовила Сільванія.
– Чи не родичка ти Ельвіри Цепеш?
– Так, це моя мама, – ввічливо відповіла Сільванія. Чорт, де ж пропадає її легковажна сестра?
– А твій батько, – продовжував Ксантор, – часом не Міхай Цепеш?
– Так, – кивнула Сільванія.
Ксантор вдарив кулаком правої руки по долоні лівої з такою силою, що Сільванія перелякано зіщулилася.
– Porrokolerox! Ельвіра і Міхай Цепеші… А твоя сестричка, кажеш, з Мурдо зараз шепочеться?
Довгими брудними пальцями він розчавив ще одне зелене яйце і жадібно випив. В’язкий яєчний білок стікав із його губ. Сільванія з огидою спостерігала за старим. Їй хотілося якомога швидше піти звідси.
– Мені час. Azdio! – бовкнула вона Ксантору і кинулася до виходу.
Ксантор похмуро подивився їй услід.
– Доньки Ельвіри і Міхая Цепешів. Оце так збіг, – прошипів він.
Призвістка біди
Старий ще довго стояв у задумі. Минуло чотирнадцять років, але Ксантор пам’ятав події тієї ночі так, ніби вони відбулися вчора. Щоправда, чотирнадцять років для вампіра – не такий уже й великий термін; це як чотирнадцять тижнів для людини.
Так ось, тієї ночі він і Міхай зайшли в один бистрійський шинок пропустити по чарочці карпівки. Окрім випивки в тому шинку подавали виключно смачні воронячі яйця. Ксантор замовив собі подвійну порцію й, із задоволенням поглинаючи улюблені ласощі, наполегливо намагався відрадити Міхая від майбутнього шлюбу.