Читать «Сікстен» онлайн - страница 3
Ульф Старк
— Привіт! — каже він. — Ти запізнився! Сідай до мене на велосипед і поїдеш, як король.
— Ти здурів, — сопе Сікстен. — Я без шолома. Тато цього не переживе.
Їм доводиться котити велосипед до повороту, і лише там Сікстен сідає на багажник.
— Це вам сьогодні загадали тепло вдягатися? — питає Юнте, коли вони мчать з пагорба до центру на такій швидкості, що вітер куйовдить їм чуби.
— Ні. Це єдине, що було чисте. Поламалася пральна машина.
— Чого ж ти не сказав про це своєму татові?
— Казав! — зітхає Сікстен. — Але ж ти знаєш, який він.
Так, Юнте знає. Далі хлопці якийсь час їдуть мовчки.
Вони минають хімчистку й квіткову крамницю. А тоді — мчать повз крамницю Сліпого Свена, якому Юнте часто допомагає після занять. Що ближче до школи, то більше пітніє Сікстен.
— Чорт, мене засміють, — зітхає він.
— Дурниці, — каже Юнте. — Ти думаєш, Бетховен дуже переживав, у що був одягнений?
— Мабуть, Бетховен не носив лижних штанів, — відповідає Сікстен.
Та коли вони завертають на шкільне подвір’я, де біля флагштока стоїть усміхнена Емма, Сікстен все-таки вдає, що він Бетховен.
КОРОВ`ЯЧЕ ЛАЙНО
У класі Сікстен боїться привернути до себе увагу.
Він сидить, як мишка, у своїх лижних штанях та пропахлому потом светрі і хоче, щоб його ніхто не помітив. На перервах Сікстен тримається осторонь. Весь час ховається в туалеті й п’є воду.
Але на останній перерві Сікстен не встигає сховатися. Бо Емма просить його допомогти їй полічити гроші, які вони зібрали на квіти для вчительки. Коли він виходить у коридор, там уже стоять Бобо, Арне та Мікаель Бурфош.
Вони загиляють носаками по футбольному м’ячу, який Бобо носить із собою. І гатять ним по стінах. Але коли з’являється Сікстен, вони ціляться по ньому.
— Мішень — Сікстен! — кричить Бобо і щосили б’є по м’ячу.
Той пролітає дуже близько від Сікстенової голови. А потім Арне та Мікаель Бурфош теж б’ють. Бо вони завжди роблять те, що й Бобо.
Однак ніхто в Сікстена не влучає, і він таки добігає до дверей туалету. Поки він біля них стоїть, Бобо прицілюється.
— Хапай його! — реве Бобо й загилює м’яч.
Сікстен трохи відступає вбік. Тоді відчиняє двері, щоб у них залетів м’яч, а сам забігає слідом і замикається.
Він чує, як Бобо грюкає в двері.
— Що ти в біса надумав? — репетує той.
— Я схопив м’яча, — відповідає Сікстен.
— Ти сказився чи що? — кричить Бобо. — Забув, хто я такий?
— Я подумаю про це, як зіллю воду, — відповідає Сікстен.
Він не виходить з туалету, аж поки до нього долинає голос учительки.
Він іде близенько біля неї. А за ними плентається Бобо, рухаючи руками, як спортсмен на лижному марафоні.
— Ти знову ходив у туалет? — питає вчителька.
— Так, мені захотілося пити, — відповідає Сікстен і нагинається зав’язати шнурівки на черевиках.
Потім настає година співів. Діти тренуються співати псалом «Пора квіток надходить». Бо завтра їх будуть слухати батьки.
— Починаймо! — каже вчителька.
Вона натискає на клавіші синтезатора, який принесла з собою з дому.