Читать «Сікстен» онлайн - страница 5

Вони скоро підуть, думає Сікстен.

Вони не зможуть довго чекати.

Сікстен зіщулюється за зеленим контейнером. Місце зручне. Тут прохолодно й затишно. До того ж йому нема чого поспішати, бо тато в цей час міцно спить.

Сікстен зітхає і тут же бачить Емму, що йде мимо.

Вона радісно всміхається і тільки-но розтуляє рота щось йому сказати, як Сікстен затягує її за контейнер.

— Цс-с! — шепче він їй на вухо.

І вони обоє мовчать. Вона стоїть так близько, що він відчуває запах її кіс. Вони пахнуть настільки гарно, що він не стримується й проводить по них рукою.

— Ну, я вже піду, — шепче вона по хвилі. — Але ми ще побачимося. Красивий! — Емма киває головою на Сікстенів светр.

— Ет, просто натягнув на себе, що захотілося, — мимрить він.

Тоді Емма біжить. Вона біжить, як та дівчина з ролика, де рекламують якийсь засіб для миття волосся. Та не добігши до спортивного майданчика, вона обертається.

— Бувай, Сікстене! — кричить вона і махає в бік контейнера рукою.

Але дарма Сікстен біжить так швидко, що не чує землі під собою.

Бобо, Арне та Мікаель Бурфош таки наздоганяють його. Бо всі троє на швидких велосипедах.

— Агов! — кричить Бобо. — Зараз я тобі покажу коров’яче лайно!

— Авжеж, — додає Арне.

Тоді вони накидаються на Сікстена з кулаками.

Він одразу падає на землю. Власне, в тому немає нічого дивного, бо Сікстен — найслабший хлопець у класі, дарма що його тато був боксером.

Сікстен лежить на шкільному подвір’ї в своїх лижних штанях та светрі. Він лежить доти, доки вони стомлюються його гамселити.

— Тепер будеш знати! — каже Бобо й витирає руки об штани.

Сікстен підводиться лиш тоді, як вони сідають на велосипеди і їдуть геть.

Страшного болю не було. І те, що тріснули штани, не мало ніякого значення. Однак він їх улітку більше не вдягатиме.

Додому Сікстен іде через міст.

Обережно стає ногами на поручні. Одна нога в черевику, друга без черевика. Над головою в нього верещать чайки. А він іде поручнями, намагаючись зберегти рівновагу, і тримає руку біля носа.

Бо він і досі відчуває запах Емминих кіс.

УВЕСЬ ЗАЮШЕНИЙ КРОВ,Ю

Коли Сікстен приходить додому, тато ще спить.

Він лежить одягнутий на ліжку, і в нього такий спокійний вигляд, що Сікстен завмирає на порозі і якусь хвилю не зводить з нього погляду.

Потім Сікстен зачиняє двері й дивиться на себе. Дзеркало в передпокої тріснуте ще відтоді, як вони з татом колись грали у футбол подушками з канапи. А тепер він сам увесь тріснутий.

Штани тріснули. Губа тріснула. А светр заляпаний кров’ю та брудом.

Йому треба піти у ванну кімнату й причепуритися.

Але не встиг він ступити й двох кроків, як тато крикнув:

— Агов, Сікстене, це ти?

— Ага-а, — відповідає Сікстен. — Та ти спи.

Але тато вже підвівся. Коли він відчиняє двері до ванної кімнати, Сікстен саме стягає через голову светр.

— То як було в школі? — питає тато.

— Добре, — відповідає Сікстен. — Загалом чудово.

— Добре, — повторює за ним тато й простягає руки до светра. — Добре, що в тебе все чудово.