Читать «Сікстен» онлайн - страница 14

— Дякую, синку, — каже тато. — Це справді чудовий фільм. Найкращий з усіх, які я коли-небудь бачив.

— А кінець? — цікавиться Сікстен.

— Що кінець? — не розуміє тато.

— Кінець теж гарний? — питає Сікстен.

— Так, звичайно, — відповідає тато. — Дуже гарний.

І Сікстен розуміє, що тато просто прикидається. Так само, як часом прикидається Сікстен. Він прикидається щасливим.

Тоді Сікстен ховає обличчя в подушку.

— Я хочу спати, — каже він.

Господи, як його втомили всі ці прикидання!

До того ж тепер Сікстен розуміє, що всьому цьому немає кінця-краю.

— Тоді добраніч, — каже тато. — У п’ятницю приїздить мама.

Сікстен нічого не каже. Та коли тато виходить, щосили жбурляє іграшкову мавпу в стіну.

 БIЛЬШЕ НIЯКИХ ЖIНОК ДЛЯ ТАТА

— Ми спробуємо ще раз, — каже Юнте.

Сьогодні саме він запропонував піти на узбережжя. Задля того, щоб розвеселити Сікстена.

Ось він знов вийняв із пакета оголошення.

— Глянь же! — каже він. — Тут їх ще тьма-тьмуща.

Але Сікстен не підводить очей. Він лежить долілиць на траві, і до нього долинає радісний галас і плюскіт води тих, хто купається.

— Можна вибрати кого завгодно, — каже Юнте. — Хоч би й ту вегетаріанку, еге ж?

Сікстен підводиться на лікті.

— Тато не хоче кого завгодно, — каже він. — Він загалом не хоче ніяких жінок. Невже ти не розумієш? У тебе ж така мудра голова.

— Я тільки хотів тобі допомогти, — каже Юнте.

— А мені не потрібна твоя допомога, — сичить Сікстен. — Ми чудово впораємося без тебе. Краще мотай звідси!

Юнте підводиться. Він обтрушує штани і зиркає на свого приятеля.

— Сікстене, — каже він.

— Чого ти ждеш? — питає Сікстен. — Чеши додому й строчи там свої недолугі віршики!

І Юнте йде. Він навіть не озирається. Бо йому несила витримати, коли хтось про його вірші каже щось погане.

— А я думав, що ми підемо наступного вівторка в літній кінотеатр у Гамарб’ю, — каже він.

Сікстен дрімає біля пластикового пакета, який залишив Юнте.

Пообіднє сонце припікає в спину.

Але в нього немає ніякого бажання купатися. Він загалом нічого не хоче. Єдине, чого він хоче, то це щоб Юнте повернувся.

Аж тут він відчуває на своєму плечі чиюсь руку.

— Як добре, — каже Сікстен. — Я такий радий! Звичайно, я піду з тобою в кіно.

Та коли Сікстен розплющує очі, то бачить Емму, яка стоїть біля нього в червоному купальнику і всміхається.

— Я також рада, — каже вона.— Може, скупаємося?

І вони спускаються на узбережжя.

Але перш ніж дістаються до води, бачать Бобо, Арне та Мікаеля Бурфоша. Вони їздять туди-сюди на своїх велосипедах і валяють піщані замки, які позводили малі діти.

Тоді Сікстен хапає Емму за руку.

— Гайда, — каже він. — Біжімо!

Вони біжать поміж людей, що п’ють каву на пляжних покривалах. Потім вибігають на місток. А згодом добігають до вишки для стрибків у воду.

— А тепер куди? — вихекує Емма.

— Просто лізь, — сопе Сікстен. — Лізь якомога вище!

Вони стоять на краю вишки, до неба — рукою подати, і вітер куйовдить їм волосся.

Далеко внизу блищить синя вода. А ген удалині видно ліс, будинки й дороги, де гудуть автомобілі. Сікстен бачить, що Бобо, Арне та Мікаель Бурфош позлазили зі своїх велосипедів.