Читать «Сікстен» онлайн - страница 16

Ульф Старк

— Бачиш? — питає тато, і його очі блищать чи не так само, як велосипед. — Ніжні гальма, світловідбивач і захищений ланцюг.

— Так, — каже Сікстен. — Але немає рами.

— Зате як злізатимеш з нього, не будеш ударятися в пах, — каже тато. — Ну, що скажеш?

— Дякую, — тихо каже Сікстен.

Вони сідають на велосипеди і рушають.

Тато їде трохи позаду Сікстена. Тож йому не видно, що по синових щоках течуть сльози.

— Витягай руку, коли повертатимеш! — кричить тато.

Він кричить, щоб Сікстен не їхав дорогою дуже далеко. І щоб обережно переїжджав вулицю. Бо татові здається, що будь-якої миті може з’явитися автомобіль і збити Сікстена.

Загалом же вони їдуть маленькими дорогами.

І це добре. Сікстен боїться зустріти когось із знайомих.

— Скоро доїдемо? — кричить Сікстен.

Він геть спітнів під шоломом.

— Скоро! — кричить у відповідь тато.

Він зупиняється лиш тоді, коли помічає корів.

— Тут! — кричить тато. — Зупинимося тут.

Тато любить корів. Він каже, що в них дуже красиві очі.

Тато притуляється спиною до стовбура берези. Закасує рукави сорочки і тішиться сонцем, а ще тим, що біля нього Сікстен і вони будуть снідати на свіжому повітрі.

Велосипеди вони прихилили до коров’ячої загороди.

— Бачиш? — питає тато, киваючи на корів.

— Так, — відповідає Сікстен і відганяє муху.

Потім тато задоволено заплющує очі.

— Коли дивишся на корів, на душі стає дуже спокійно, — каже він. — Правда ж? Щось є в тих очах. Вони такі карі й розумні. Добре тим коровам, Сікстене. Якби моя воля, то я хотів би в наступному житті бути коровою. Вони ніколи не хвилюються. Вони тільки їдять. Сплять і відганяють хвостом мух. І нічим не переймаються.

Сікстенові уривається терпець таке слухати.

Він поволі підводиться й непомітно йде геть.

— А я хвилююся. Я без угаву хвилююся. А це нестерпно, коли нема з ким поговорити.

— Сікстене, де ти? — кричить тато.

Сікстен сидить і жує якусь бадилинку. Тато сідає поруч.

— Про що ти думаєш? — питає тато.

— Про що? — перепитує Сікстен. — Ні про що.

— А мені здалося, наче ти про щось думав, — каже тато. — Ти не радий?

— Та радий, — відповідає Сікстен. — Мені просто цікаво, чи думав ти коли-небудь знов одружитися?

— Одружитися?

— Ага, — каже Сікстен. — Мама ж одружилася.

Тато дивиться на корів, що пасуться у видолинку.

— Мама, атож, — каже він.

І тут тато хитає головою. А тоді обхоплює Сікстенову голову руками й злегка її стрясає.

— То оце такі думки крутяться в цій голівоньці? — питає він. — Ти не хвилюйся. Хіба нам удвох погано? Мені більше ніхто не потрібен. Я ж маю тебе.

Тато обіймає Сікстена. А потім вони починають качатися в траві. Вони качаються, щоб показати, як їм добре.

Вони качаються, аж поки тато не вкочується у коров’ячу паляницю.

— Дідько! — скрикує він і дивиться на свою сорочку. — Тепер нам краще поїхати додому.

СIКСТЕН ЧИТАЄ ОГОЛОШЕННЯ

Тато схиляється над тазиком. Він тре мильним порошком свою найкращу сорочку так, що в нього червоніють вуха.

Але потворна руда пляма не хоче зникати.

— Хай тобі грець, — бурчить він. — Та я ж не зможу її носити. Глянь, що з нею сталося!