Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 48

З’ясувалося, що режисер сам записував народні пісні, які особливо подобалися йому. Частину цих записів він відіслав Миколі Віталійовичу Лисенкові. Відомий композитор обробив їх і включив у свої збірки. Та Кропивницького приваблювали не тільки пісні, а й увесь багатющий світ народного побуту з його звичаями, обрядами і традиціями. Тому так виразно і правдиво звучали всі побутові мотиви, якими Кропивницький насичував свої спектаклі.

Глибоке захоплення Марка Лукича збиранням народних пісень вплинуло і на Ніщинського. В ті часи на Україні не було ніяких умов для розвитку культури. Але це не могло зупинити митців у їхній благородній справі збирання та зберігання скарбів українського фольклору.

Як правило, бесіди друзів закінчувалися тим, що Кропивницький, на прохання Петра Івановича, йшов за бандурою, — він був готовий співати день і ніч.

Спів Кропивницького дуже подобався Петру Івановичу: натхненно і водночас просто звучали в його виконанні народні пісні. В них відчувалося дихання життя, глибокі й правдиві почуття. Майстерно звучала бандура у чудового актора.

Після розмов з Кропивницьким Піщинський почав уважніше ставитися до створення музики і запису народних пісень. Прикладом була діяльність Кропивницького, автора популярного романсу «Соловейко». Для своїх спектаклів Марко Лукич підбирав народну музику, доповнюючи її власними композиціями.

Тепер і Ніщинський пробує свої сили в музичній творчості, та, на жаль, багато часу на це у нього не було. Незважаючи на постійну наполегливу працю, матеріальне становище Ніщинського було завжди скрутне. І неможливість забезпечити сім’ю всім необхідним доводила Петра Івановича до відчаю. Після довгих роздумів, сперечань, сумнівів він залишає Одесу і переїжджає у маленьке містечко Ананьїв. Тут, гадає Ніщинський, йому житиметься легше і він зможе більше уваги приділяти творчості.

Життя в Ананьєві мало чим відрізнялося від одеського. Петро Іванович так само викладав грецьку і російську мови та співи у гімназіях. Але цим не обмежувалася його діяльність. Людина активна, дійова, справжній просвітитель, Ніщинський організував з молоді цього провінціального містечка хор. Спочатку — посилені заняття, а потім — участь в учнівських вечорах і аматорських концертах.

Дружба з Кропивницьким не пройшла для Ніщинського марно. В Ананьєві він налагоджує зв’язки з театральними діячами сусіднього міста Єлисаветграда. Тут, в ремісничому училищі, створили хор. Він звучав чудово. У хорі цьому брав участь Кропивницький, який переїхав у Єлисаветград, а також сім’я Тобілевпчів. Петро Іванович часто наїздив з Ананьєва до Єлисаветграда, працював з хором, виступав з ним в концертах.

Так поступово утворився музично-театральний гурток, незвичайний за своїм акторським складом. Гурток працював над різними п’єсами, та однією з найгрунтовніших його робіт була постановка п’єси «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. З яким натхненням працювали актори над цим твором! Репетиції проходили жваво, плідно. Музичне оформлення вирішено було замовити Ніщинському. Кропивницький знав, що у Петра Івановича є цікавий задум, але повного втілення поки що не знайдено. Ще в Одесі Кропивницький слухав його хор «Закувала та сива зозуля». Музика справила на нього незабутнє враження. Може, саме в цій п’єсі її можна буде використати у сцені вечорниць? Треба поговорити з Петром Івановичем, може, він в музиці до «Стодолі» й використає цей хор.