Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 46

Петро Ніщинський не гає часу. Він вступає до афінського університету і вчиться одночасно на двох факультетах — філологічному та богословському. Нелегко було і вчитися, і працювати в хорі, та бажання здобути справжню освіту допомогло синові неменського дяка не тільки успішно закінчити університет, а й захистити дисертацію на ступінь магістра наук.

Ніщинський являв тепер особливу цінність для православної церкви, і покровитель Петра — архімандрит Антонін запропонував йому прийняти сан священика. Але ніякі обіцянки, посули і навіть погрози не змогли примусити його погодитися з цією пропозицією. Ніщинський був змушений залишити Афіни. Його дружина вона була місцева — розуміла, що Петро не міг зробити інакше. Без зайвих умовлянь вона почала збиратися в далеку Росію.,

Від’їзд Петра Ніщинського був повното несподіванкою. Всі знали, як гарно ставиться до нього архімандрит, якої високої думки він про музикальність та освіченість молодого співака. Петро ні з ким не ділився причинами від’їзду. Скромна людина, він не хотів, щоб його життя було предметом пересудів.

Молодий вчений, озброєний знаннями, життєвим досвідом й багатющими враженнями, повернувся на батьківщину. Можна було не сумніватися, що він швидко влаштується тут, що життя його буде щасливе. Та все склалося інакше. Ніщинські оселилися в Петербурзі. Петро став викладати грецьку мову й літературу в духовній семінарії. Але робота ця не задовольняла його, до того ж і платили дуже мало.

Духовне відомство, звичайно, могло б потурбуватися про долю свого викладача, та, навіть знаючи про його матеріальну скруту, ніхто нічого не зробив для покращення такого становища.

Дружина Петра важко переносила північний клімат — вологість, часті дощі, тумани — і почала хворіти. Петро, боячись за неї, вирішив залишити Петербург і вирушити кудись на південь. Лікарі радили оселитися в місці, яке за кліматом нагадує Грецію. Він вибрав Одесу.

Нелегко було знову починати все спочатку. Скромний, соромливий, Ніщинський не вмів пробивати собі дорогу в житті. У нього не було ніяких зв’язків з вищими колами, які. тримали в руках усю владу. Не було і потрібних коштів. Та незабаром Ніщинський як високоосвічена людина розпочав широку просвітительську діяльність.

Роки життя в Одесі були дуже плідними. Петро Іванович викладає в гімназіях грецьку мову і літературу, ^а потім і російську словесність. Учні полюбили вимогливого, але справедливого вчителя, який так цікаво, захоплююче проводив уроки. Вільне володіння мовою, блискуче знання стародавньої літератури, нарешті, живі, яскраві враження, здобуті в Афінах, — все це перетворювало «мертву» мову на один з найцікавіших предметів.

Багато сил віддавав Ніщинський літературній критиці, перекладам, віршуванню. Поступово він знайомиться з місцевими діячами культури. Петру Івановичу багато розповідали про талановитого музиканта Петра Петровича Сокальського, який тоді жив у Петербурзі й вчився у консерваторії. Ще більше почув він про Сокальського, звернувшись одного разу до газети «Одеський вісник», яку видавав брат Петра Петровича — Микола Сокальський. Стаття Ніщинського була цікавою, і з того часу Миколу Петровича і Петра Івановича зв’язали і ділові, і дружні стосунки. Сокальський багато розповідав про брата і чекав його приїзду до Одеси.