Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 45

Це мати й сама знала. Але важко було влаштувати хлопчика на безкоштовне навчання. Та вона не відступала: ходила та доводила, що чесно служив покійник-дячок в селі Неменка Київської губернії, що помер він, а діти — двоє малолітніх хлопчиків — сиротами лишились, а вона, вдова, не може навчати старшого сина за гроші. Щоб прохання скласти, мати писаря наймала.

Вона так втомилася від цього ходіння, що, здавалось, їй вже все байдуже — аби вирішилось. Нарешті їй сказали зайти за відповіддю через два дні.

— Ніщинський Петро? — вже в котре перепитали у неї.— Прийнятий до Києво-Софійського духовного парафіяльного училища на «кураторське утримання».

Не зразу зрозуміла те, що почула. Потім в думці повторила відповідь, і тільки тоді ясно стало, що все гаразд.

Тепер Петро Ніщинський — учень духовного училища. В класі багато хлопчиків, але Петра виділяють серед усіх. Вчиться він старанно, швидко засвоює все нове. Приваблює його скромність: він ніколи не вихваляється своїми успіхами. Завжди допоможе тим, хто відстає. Ходять до нього товариші у своїх справах — хто порадитися, хто просто розповісти про неприємності або радістю якою поділитися. Легко з Петром: привітно розмовляє, люб’язно зустріне, і в очах його завжди світиться інтерес і співчуття до людини. Як рік закінчиться, так Петра хвалять, оголошують його оцінки — вони відмінні з усіх предметів, а він стоїть почервонілий і не знає, куди очі сховати.

Вчитися Петру легко. Всі «премудрості» лягають на пам’ять швидко, без зусиль. Не треба навіть особливо вчити уроки — досить уважно прослухати пояснення на уроці. Серед предметів є улюблені, і до них Петро тяжіє душею.

У дні хорових занять Петро відчував особливу радість. Як передати те почуття? Життя здавалося прекрасним, і всі неприємності відходили, забувалися… Дзвінкий, сильний голос і бездоганний слух допомогли йому здобути славу гарного співака. Любов до хорового співу зробила Петра учасником різних хорів, і протягом кількох років навчання він співав у семінарському, академічному та митрополичому хорах.

Тим часом Ніщинського переводять спочатку до Києво-Подільського духовного училища на повне казенне утримання, а потім — у Київську духовну семінарію. І всюди, де б він не вчився, він відмінно встигає з усіх дисциплін. У семінарії Петро багато уваги приділяє «світським» наукам. Його вабить математика, словесність, а особливо — історія та мови, стародавні та сучасні. Не забуває він і про музику: спочатку старанно вивчає нотну грамоту, а потім більш глибоко знайомиться з теоретичними основами музики. Звучання хору приваблювало його вже не тільки своєю красою: Петро шукає знайомі співзвуччя, стежить за сполученням звуків і за рухом окремих голосів. Вечорами він збирає навколо себе товаришів, і вони співають. Спочатку — семінарські пісні, а потім — «домашні», тобто рідні, селянські.

…Подальша доля Ніщинського складалася незвичайно: його було призначено в церковний хор при російському посольстві в Афінах.

Столиця Греції вразила Петра. Він гуляв вулицями Афін і не міг намилуватися їхньою красою. Отут він згадав семінарські уроки грецької мови, але відразу відчув, що його знання досить обмежені, що треба терміново їх поповнювати.