Читать «Розвідник воюючої України» онлайн - страница 8

Протягом зими Степан Мудрик працював у райвоєнкоматі, і на весну відчув посилену увагу до своєї особи. То під вікнами хати хтось підслуховував, то слідкування за собою спостеріг, та й голова сільради, коли Степан спробував витиснути з нього хоч якусь крихту інформації дав оминаючу відповідь:

— Я тебе знаю, і скажу коротко, що з тобою може статися недобре.

Степан повідомив свого організаційного зверхника, той мав думку, що перш ніж арештувати, НКВД спробує встановити організаційні зв'язки. Тому вони посилили умови конспірації, для спостерігачів Степан почав афішувати зв'язки з особами, які не мали жодного відношення до Організації. А на початку квітня 1940 року прийшов наказ бути готовим для переходу на Закерзоння — українські етнічні території, які згідно з договором Молотова- Ріббентропа перейшли під німецьку окупацію.

Перший перехід кордону виявився напрочуд легким. Прикордонників було ще небагато, слідової смуги не було, колючі дроти — в один ряд і негусто. В Кристинополі (теперішній Червоноград) відділення Гестапо не було (найближче — в Грубешові), поліція складалась переважно з українців (це не дивно, бо гітлерівці свідомо будували такі окупаційні структури, в яких можна було протиставити поляків та українців). До того ж в структуру кристинопільської поліції ОУН вдалося впровадити кількох своїх членів, отож інформацію про те, що планує цей орган, місцеві керівники ОУН завжди знали.

На новому терені Степан отримав призначення до відділу крайових зв'язків, що обіцяло в майбутньому не один перехід через радянсько — німецький кордон. Новий зверхник — референт крайових зв'язків „Гефайст" сподобався Мудрикові, сподобалось його розуміння дисципліни — „твердої, але доцільної". Очікування завдання на перехід кордону не могло бути бездіяльним. Зразу ж Степана приділено до проходження військового вишколу, який він відбував у селі Боратині разом з групою (роєм) з 11 чоловік. До обіду були теоретичні заняття, пообіді — вправи у сусідньому лісі. Після закінчення вишкільного курсу мали бути змагання роїв, але взяти у них участь Мудрикові не вдалося. Якраз напередодні Степана викликали до КПК — „командира прикордонних команд", як жартівливо називали між собою свого зверхника „Гефайста" зв'язкові. У своїх спогадах Степан Мудрик дає дуже характерний опис атмосфери, яка панувала серед членства ОУН в той час:

„… цей жартівливий настрій не тільки не йшов у розріз із роботою, а, навпаки, їй сприяв… нікому тут не давали сидіти без діла, і якщо не було безпосередніх завдань, то вільний час кожен мусів присвячувати навчанню. До розпорядження було багато літератури з найрізноманітніших ділянок знання. Самозрозуміло, що мешкання було суворо конспіративне. Ніхто не мав права приводити з собою приятелів, хоч би вони й належали до ОУН. Усюди були відповідні сховки. На городі й у льоху переховувано зброю та інші потрібні для підпільної роботи речі. Гефайст безнастанно попереджував про потребу обережносте й пильности, з уваги на Ґештапо, яке могло нас «занюхати»."