Читать «Рибалки» онлайн - страница 73

Боджа знайшов таке місце, з якого між двома людьми можна було примудритися побачити один із телевізорів, і покинув мене з Обембе, але ми теж врешті знайшли таку точку огляду, звідки іноді бачили екран, якщо нахилялися вліво, визираючи крізь невеликий просвіт між двома чоловіками, чиї чоботи смерділи гнилою свининою. На наступні п’ятнадцять хвилин ми з Обембе занурилися в задушливе клаустрофобне море тіл, від якого тягнуло потужним запахом людства. Він одного пахло свічковим воском, від іншого — старим одягом, від ще іншого — тваринним м’ясом і кров’ю, ще від когось — висохлою фарбою, ще від когось — бензином, а від одного — листовим металом. Утомившись прикривати носа рукою, я прошепотів Обембе на вухо, що хочу піти додому.

— Чому? — спитав він, нібито здивувавшись, хоч він теж боявся головатого чоловіка позаду себе і, ймовірно, теж хотів піти звідти. У того чоловіка очі дивилися одне на одне, ніби стягувані докупи ниткою. Обембе також боявся, тому що один страшний з виду чоловік гарчав, щоб він «стояв нормально» і грубо штурхав Обембе в голову брудними руками. Той чоловік був кажаном, бридким і жахливим.

— Не треба нікуди йти. Ікенна з Боджею тут, — прошепотів він у відповідь, кидаючи краєм ока погляди на того чоловіка.

— Де? — також пошепки спитав я.

Він витримав чималу паузу, повільно нахиляючи голову назад, поки не зміг прошепотіти:

— Він сидить попереду, я бачив… — але його голос підхопило й кудись понесло у раптовому гаморі, що здійнявся навколо.

Від несамовитих криків «Амунеке!» і «Гол!» затремтіло повітря, і вестибюль охопило тріумфальне сум’яття. Приятель кажаноликого чоловіка зачепив Обембе ліктем, коли махав руками в повітрі й кричав. Зойк Обембе розчинився у нестримуваних вигуках інших, тож скидалося на те, що він радів разом з усіма. Він прихилився до мене, кривлячись від болю. Чоловік, який вдарив його, нічого не помітив, а натомість продовжив галасувати.

— Ходімо додому, тут недобре, — звернувся я до Обембе після десятка «Мені шкода, Обе». Але відчуваючи, що цього може бути недостатньо, щоб його переконати, я сказав те, що часто казала мати, коли ми просилися піти подивитися футбол: — Ми не мусимо дивитися цю гру. Врешті-решт, якщо вони й виграють, то грошима з нами не поділяться.