Читать «Рибалки» онлайн - страница 60

Кількома днями пізніше, у суботу вранці, ми всі снідали смаженим ямсом і кукурудзяним пюре, коли раптом Ікенна, який щойно поїв і пішов до своєї кімнати, вискочив з неї, тримаючись однією рукою за живіт і стогнучи. Перш ніж ми встигли зрозуміти, що й до чого, жменя вивергнутої їжі упала на плитки підлоги позаду блакитного крісла, яке ми називали «батьковим троном». Ікенна прямував до ванної, але зараз, ослаблений силою, яку він міг лиш намагатися стримати, упав на одне коліно й блював, частково сховавшись за кріслом.

Мати підбігла до нього з кухні, гукаючи «Ікенно! Ікенно!», і спробувала його підняти, але він почав казати, що все гаразд, хоча сам став блідий і хворий на вигляд.

— Що з тобою, Ікенно? Коли це почалося? — спитала мати, коли той вгамувався, але він не відповідав.

— Ікенно, чого, чого ти не відповідаєш, чого? Чого, чуєш?

— Не знаю, — пробурмотів він. — Будь ласка, дай мені піти вмитися.

Мати відпустила його руку, і поки він ішов до ванної, Боджа сказав: «Мені шкода, Іке». Я сказав те саме. І Обембе. І Девід теж. Хоч Ікенна й не відповів на будь-чиї співчуття, цього разу він не гахнув дверима. Він причинив їх і тихенько замкнув.

Щойно Ікенна зник з наших очей, Боджа побіг на кухню й повернувся з віником — жмутом тоненьких, мов голки, прутиків рафії, пальмового волокна, перев’язаних міцною мотузкою, — і совком. Оця його швидкість, з якою він кинувся прибирати бруд, і зворушила матір.

— Ікенно, ти живеш у страху, що один з братів уб’є тебе, — голосно звернулася вона до Ікенни, щоб він почув її за плескотом води, — але вийди й подивися…

— Ні, ні, ні, Нне, ні. Будь ласка, не кажи… — гаряче почав благати Боджа.

— Облиш, дай мені розповісти йому, — сказала мати. — Ікенно, вийди й подивися, просто вийди й… — Боджа протестував, кажучи, що Ікенна навряд чи зрадіє, коли дізнається, що він прибрав його блювоту, але переконати матір було неможливо.

— Подивись, як ті самі твої брати підмітають за тобою, — продовжувала вона. — Прибирають твою блювоту. Вийди й поглянь, як ці «вороги» піклуються про тебе, хоч ти цього й не бажаєш.

Можливо, саме через це Ікенна того дня й не виходив із ванни так довго, але нарешті він таки вийшов, обмотаний рушником. На той час Боджа начисто підмів і навіть вимив ганчіркою плями на підлозі, стіні й задній стінці крісла, на яких позастигала блювота. Мати побризкала усюди антисептичною рідиною, а тоді змусила Ікенну піти з нею до лікарні, пригрозивши, що як він відмовиться, то вона телефонуватиме батькові. Ікенна знав, як серйозно батько ставився до питань здоров’я, тож підкорився.

Я перелякано заціпенів, коли за кілька годин мати повернулася додому сама. Ікенна захворів на тиф, і його поклали до лікарні на курс внутрішньовенних ін’єкцій. Коли ми з Обембе, охоплені страхом, розревілися, мати заспокоїла нас, запевнивши, що його відпустять наступного дня і що він обов’язково видужає.