Читать «Рибалки» онлайн - страница 45

Кайоде підібрав манго й метнув його в бік Абулу, і той одразу, ніби чекаючи цього, спіймав манго в повітрі. Тримаючи фрукт, як якусь їдучу субстанцію, котру неможливо присилувати себе піднести ближче, він повільно звівся на ноги. З голосним пронизливим криком пожбурив манго так високо, що воно легко могло приземлитися в центрі міста за двадцять миль від нас. Це похитнуло землю під нашими ногами.

Ми притихли й заклякли, дивлячись на того чоловіка, поки Соломон не виступив наперед і не сказав:

— Бачите? Бачите, я вам казав. Хіба звичайна людина може таке робити? — він показав у напрямку, в якому зник манговий снаряд. — Цей чоловік лихий. Ходімо додому й облишмо його. Хіба ви не чули, що він убив свого брата, га? Що може бути гірше за людину, яка вбила власного брата? — Він узявся пальцями за вухо, як старші люди, що наставляють дитину. — Нам усім час додому, ходімо!

— Він має рацію, — сказав Ікенна, подумавши хвилинку. — Нам усім час додому. Вже пізно.

Ми рушили своєю дорогою, але щойно трохи відійшли, Абулу вибухнув реготом.

— Не звертайте уваги, — наполягав Соломон, ведучи нас геть. Усі пішли далі, але я не міг. Зненацька, через опис, який дав йому Соломон, я так злякався того чоловіка, що подумав, буцім він такий небезпечний, що будь-якої миті може стрибнути до нас і всіх повбивати. Я розвернувся, побачив, що він іде за нами, і мій страх розгорівся пожежею.

— Біжімо! — закричав я. — Він уб’є нас усіх!

— Ні, він не зможе, — сказав Ікенна і швидко розвернувся обличчям до божевільного. — Він бачить, що ми озброєні.

— Чим? — спитав Боджа.

— Риболовними гаками, — коротко відповів Ікенна. — Якщо він підійде ближче, ми роздеремо його тіло гаками, як ми вбиваємо рибу, і кинемо тіло у річку.

Ніби наляканий цією погрозою, шаленець зупинився й завмер, закривши обличчя долонями, мов маскою, і видаючи дивні звуки. Ми пішли далі й, пройшовши чималу відстань, почули, як хтось голосно вигукнув ім’я Ікенни. Ми одразу вражено заклякли на місці.

— Ікена, — знову покликав чийсь голос із йорубським акцентом, подовжуючи звук «і» й викидаючи другу «н» так, що ім’я звучало як «Ікена».

Ми збентежено озирнулися навколо, щоб побачити, хто це кличе, але Абулу був єдиною людиною в полі зору. Він стояв за кілька метрів від нас, склавши руки на грудях.

— Ікена, — голосно повторив Абулу й підступив до нас на крок.

— Не слухаймо його пророцтва. O le wu — це небезпечно, — загукав нам Соломон, і його йорубська мова загугнявилася від домішки діалекту Ойо. — Ходімо хутчіш додому, ходімо. — Він підштовхнув Ікенну вперед. — Недобре слухати пророцтва Абулу, Іке. Ходімо!