Читать «Рибалки» онлайн - страница 43

— Мамо, це почалося того дня, коли ми зустріли на Омі-Алі Абулу, — сказав Обембе, коли мати повторила свої лестощі.

— Кого? Божевільного Абулу? — скрикнула мати, від жаху скочивши на ноги.

Здавалося, Обембе не чекав такої реакції. Вочевидь наляканий, він перевів погляд на голий матрац перед собою і нічого не сказав. Тож бо була таємниця за залізними дверцятами, про яку після того як між нами й Ікенною почав виникати кордон, Боджа попереджав, щоб ми її нікому не розкривали: «Ви обидва бачили, що воно зробило з Ікенною, — казав тоді він, — тож не розтуляйте ротів». Ми погодилися й пообіцяли стерти це з пам’яті, провівши собі уявну лоботомію.

— Я спитала тебе, — сказала мати. — Якого Абулу ви зустріли? Причинного?

— Так, — пошепки підтвердив Обембе й кинув швидкий погляд на стіну, що відділяла нашу кімнату від кімнати старших братів, підозрюючи, що вони могли почути, як він видав їхню таємницю.

— Chi-neke! — скрикнула мати. Тоді вона знову повільно сіла на ліжко, тримаючи руки на голові. У тій дивній тиші вона посиділа з хвилинку, скриплячи зубами й цмокаючи.

— А тепер, — зненацька продовжила вона, — бігом кажіть, що сталося, коли ви його зустріли. Ти чув, Обембе? Я сказала, що питаю востаннє — що сталося на тій річці?

Обембе ще трохи повагався, надто наляканий, щоб почати говорити про те, що він уже частково видав своїм першим реченням. Але було запізно, бо мати вже почала схвильовано чекати і раптом твердо вперлася ногами в землю, ніби побачила хижака, що наближався до її отари, і вона, сокольнича, приготувалася до зустрічі з ним. Тому для Обембе стало неможливо опиратися, навіть якби він і хотів.

* * *

Трохи більш як за тиждень до того, як нас упіймала сусідка, ми з братами й рештою хлопців поверталися з Омі-Али, коли зустріли на піщаній стежці Абулу. Ми щойно завершили риболовлю і йшли додому, обговорюючи двох великих тиляпій, котрих упіймали за день (про одну з яких Ікенна завзято доводив, що то симфисодон), коли, дійшовши до галявинки, на якій стояло мангове дерево і Небесна церква, Кайоде закричав:

— Дивіться, тут, під деревом, лежить мрець! Мрець лежить! Мрець!

Ми всі одразу повернули голови до вказаного місця й побачили чоловіка на підстилці з падолисту під манговим деревом, а його голова лежала на подушці невеликої зламаної гілки, і досі вкритої листям. Манго різних розмірів і кольорів — жовті, зелені, червоні — і на різних стадіях розкладу лежали скрізь навколо нього. Деякі були розчавлені, а інші погнили там, де їх подзьобали птахи. Підошви чоловікових ніг, що лежали просто у нас на виду, були такі гидкі, що здавалися ногами спортсмена, по всій довжині яких вирізьбилися жилаві смуги, від чого вони скидалися на складну мапу, забарвлену пожухлим листям, що прилипло до кожної лінії.