Читать «Рибалки» онлайн - страница 38

Ледве ми вийшли на неї, Обембе зупинився, приставив долоню до вуха й несамовито закричав:

— Слухайте, слухайте!

— Що слухати? — спитав Ікенна.

Аж раптом я почув звук, схожий на гамір процесії, тільки цього разу ближчий і відчутніший.

— Слухайте, — коротко сказав Обембе, поглянувши вгору. А тоді він раптом видав: — Хелікоп! Хелікоптор!

— Ге-лі-коптер, — сказав Боджа, гундосячи, бо саме задрав голову.

Тепер гелікоптер показався повністю й почав поступово знижуватися до висоти двоповерхових будинків у нашому районі. Він був зелено-білий, кольорів нігерійського прапора, і ніс на собі зображення білого коня, готового рвонути вперед, нанесене всередині довгастого овалу. У відкритих дверях з кожного боку гелікоптера сиділи чоловіки з прапорцями, затуляючи собою одну людину в поліцейській формі й іншу — в осяйній океансько-блакитній аґбаді, традиційному одязі йоруба. Увесь район загудів від криків «М.К.О. Абіола!» Машини на дорогах ревіли, мотоциклісти газували так, що двигуни оглушливо вищали, а трохи віддалік почав збиратися чималий натовп.

— М.К.О.! — крикнув Ікенна, і йому перехопило голос. — В тому гелікоптері М.К.О.!

Він схопив мене за руку, і ми побігли в напрямку, де, як нам здавалося, мав сісти гелікоптер. Ми побачили, що він приземлився просто біля прекрасного будинку, оточеного легіоном дерев та дев’ятифутовою колючою огорожею, яким, вочевидь, володів якийсь впливовий політик. Будинок стояв значно ближче, ніж нам здавалося, і ми здивовано зрозуміли, що коли не брати до уваги помічників і господаря будинку, котрі чекали на М.К.О. коло воріт, ми були першими, хто прибув на це місце. Ми підійшли, співаючи одну з пісень виборчої кампанії М.К.О., але замовкли, дивлячись, як приземляється гелікоптер, і як його ледве видимі гвинти здіймають хмару пилу, що сховала з очей М.К.О і його дружину Кудират. Коли розвиднілося, ми побачили, що і М.К.О, і його дружина вбрані у традиційний одяг. Невдовзі зібралася юрба, і охоронці в уніформі та цивільному одязі стали стіною, щоб відтіснити її подалі. Люди вітали його криками й скандуванням, вигукували його ім’я, а Вождь вітав усіх, махаючи рукою. Поки розгорталася ця сцена, Ікенна завів церковну пісню, яку ми переінакшили і яку завжди співали матері, коли та сердилася на нас, щоб трохи її пом’якшити. Тоді ми вставляли «мамо» замість «Боже», але тепер Ікенна замінив «маму» на «М.К.О.», і ми всі приєдналися до нього, співаючи на весь голос:

М.К.О., твою красу не опишеш словами. Вона для них занадто чарівна. Ти найдивовижніша з істот між нами, До котрої ніщо не дорівняється сповна. Хто осягне твою безмежну мудрість? Пізна твою любові глибину? М.К.О, твою красу не опишеш словами І твою велич, у Всесвіті одну.