Читать «Рибалки» онлайн - страница 28

Скіппі, Скіппі, Скіппі, степовий кенгуру, Скіппі, Скіппі, Скіппі, завжди вірний друг.

Під час тих похмурих днів нашого з братами розмежування Обембе багато разів казав мені, що хоче покласти край цій розлуці, але я завжди попереджав його, що він може накликати на себе їхній гнів, і щоразу мені вдавалося переконати його нічого не робити. Тож коли він завів ту пісеньку, я почав боятися за нього.

— Не треба, Обе, вони тебе битимуть, — сказав я, роблячи йому знаки припинити.

Дія моїх благань тривала не довше за раптовий щипок, що привертає лиш дрібку уваги. Він замовк і кинув на мене довгий погляд, ніби не був певен, що правильно мене почув. А тоді похитав головою і продовжив: «Скіппі, Скіппі, Скіппі, степовий кенгуру…»

Коли ручка дверей до кімнати моїх братів сіпнулася, він урвав свій спів. Ікенна з’явився у вітальні, пройшов повз мене до крісла й сів у нього. Обембе завмер, мов статуя, так і лишився стояти під обрамленим фото Ннене, батькової матері, яка тримала на руках новонародженого Ікенну в 1981 році. Він довго не рухався з місця, ніби його прикріпили до стіни. За Ікенною з кімнати вийшов Боджа й теж сів.

Кенгуру Скіппі щойно бився з гримучою змією, демонструючи дивовижні стрибки щоразу, коли змій кидався, аби вжалити його своїм отруйним язиком, і тепер кенгуру лизав свої лапи.

— Ох, ненавиджу коли той тупий Скіппі так набридливо вилизується! — скипів Ікенна.

— Він щойно бився зі змією, — сказав Обембе. — Треба було бачити, як він…

— Тебе хтось питав? — гаркнув Ікенна, підриваючись на ноги. — Скажи, тебе хтось питав?

Він зі злості копнув переставного пластикового стільця Нкем так, що той полетів у великий стелаж, в якому містилися телевізор, відеоплеєр і телефон. Скляна рамка з фотографією батька, тоді молодого клерка Центрального банку Нігерії, полетіла за шафу й розбилася на шматочки.

— Тебе хтось питав? — втретє повторив Ікенна, не звертаючи уваги на долю дорогоцінного батькового портрета. Він натиснув червону кнопку на телевізорі, і екран потух.

— Oya, ану женіть усі до своїх кімнат! — закричав він.

Ми з Обембе захекано забігли до своєї і вже звідти почули, як Ікенна сказав:

— Боджо, чого це ти й досі тут? Я сказав «усі».

— Як, Іке, і я також? — здивовано спитав Боджа.