Читать «Рибалки» онлайн - страница 124

Ще довго після того, як жінки покинули переслідування, — хоч вони ледве ступили кілька кроків і тільки кричали на нього, щоб він забрав свою брудну пику геть, — божевільний біг від них, часто озираючись із хтивим посміхом. Ґрунтовою дорогою, як ми мали дізнатися дуже скоро, рідко їздили машини, бо вона закінчувалася дерев’яним містком завдовжки десь метрів із двісті, що перекинувся через цю ділянку Омі-Али. Завдяки цьому діти з тієї вулиці легко перетворили дорогу на гральний майданчик. Вони через певні проміжки розклали на ній чотири каменюки, що мали правити за штанги воріт, і грали там у футбол, галасуючи й здіймаючи пилюку. Абулу дивився на них, і його обличчя заповнила усмішка. А тоді, покрутившись на місці так і сяк — із невидимим м’ячем у руках — він дико копнув повітря, ледве при цьому не впавши, й закричав, переможно скинувши руки в повітря:

— Го-о-о-ол! Він. Забив. Го-о-о-о-л!

Обминаючи його, ми побачили серед хлопців Іґбафе і його брата. Тієї миті, як ми ступили на міст, я згадав сон про кладку, який побачив у часи, коли Ікенна проходив свою метаморфозу. Знайомий запах річки, видовище барвистих риб, схожих на тих, яких ми колись ловили, що плавали під берегом, кумкання невидимих жаб, і стрекотіння цвіркунів, і навіть запах мертвого річкового намулу — усе нагадало мені про наші рибальські дні. Я уважно дивився на риб, тому що не бачив, як вони плавають, уже дуже давно. Бувало, і мені хотілося стати рибою, і щоб мої брати теж були рибами. І щоб ми тільки й робили щодня, що плавали собі туди й сюди без кінця і краю.

Як ми й очікували, Абулу пішов до мосту, не зводячи очей з горизонту, аж поки не дістався його початку. Коли він пішов по ньому, ми аж на іншому краю мосту відчули, як увігнулися під його вагою дерев’яні дошки.

— Коли згодуємо йому хліб, то швидко втечемо, — сказав мій брат, поки навіжений підходив ближче. — Він може впасти у воду й померти там, і ніхто цього не побачить.

Хоч я й боявся цього задуму, але кивнув на знак згоди. Вийшовши на міст, Абулу одразу підійшов до поруччя і, тримаючись за нього, почав мочитися у річку. Ми дивилися на це, поки він не закінчив, поки його пеніс не увібрався ближче до тіла як еластична трубка, бризнувши кількома останніми краплями на міст. Мій брат озирнувся довкола, щоб пересвідчитися, що ніхто нас не бачить, витягнув отруєний хліб і рушив назустріч божевільному.

Тоді, бувши впевненим, що той скоро помре, я вирішив зблизька провести ретельний огляд божевільного. Він здавався дужим чоловіком старих часів, коли люди могли голими руками розірвати на шматки що завгодно. Його обличчя буйно заросло бородою, що тяглася від вух і до підборіддя. Вуса стирчали над ротом, ніби їх там намалювали точними рухами пензля, вмоченого у вугільну фарбу. Волосся він мав брудне, довге й переплутане. Густе волосся також закривало більшу частину грудей, зморщене й бородавчате обличчя, середину тазу й окружність навколо пеніса. Пластини нігтів у нього були довгі й великі, а коло основи кожного нігтя назбиралося чимало лепу та бруду.