Читать «Рибалки» онлайн - страница 118

— Бачиш, це жінка М.К.О? — сказав Обембе, беручи в мене газету.

Я кивнув і згадав, як довго після нашої зустрічі з М.К.О. я прагнув зустріти ту жінку знову. Тоді мені здавалося, що я кохаю її. Вона була першою жінкою, яку я уявляв своєю дружиною. Усі інші були або просто жінками, або чиїмись матерями, або дівчатами, але вона була дружиною.

Мій брат спитав Нонсо, чи давно той бачив Абулу.

— Того диявола? — спитав Нонсо. — Та бачив два дні тому — прямо тут. На цій самій дорозі, одразу за заправкою, коло трупа…

Він вказав на ґрунтове узбіччя довгої головної дороги, що далі переходила у трасу на Бенін.

— Якого трупа? — спитав мій брат.

Нонсо похитав головою, взяв невеличкого рушничка, який зручно висів у нього на плечі, й витер з шиї патьоки поту, що блистіли на сонці.

— А хіба ви не чули?

Абулу, розповів він, знайшов тіло молодої жінки, що загинула того ранку, — імовірно, десь на світанку. Через типово повільну реакцію дорожньої поліції в цій частині Нігерії, тіло пролежало на місці пригоди доволі довго, не менш, як до полудня, тож немало людей, які проходили цією дорогою, зупинялися подивитися на нього. Коли повернуло на другу половину дня, труп уже не привертав стільки уваги, аж поки навколо нього не почала збиратися інша юрба, що цього разу нестримно галасувала на всі лади. Нонсо подивився в той бік, але юрба затуляла йому дію, котра, вочевидь, розгорталася всередині кола людей.

Його цікавість наросла до краю, і він перейшов на інший бік дороги, до того зібрання, покинувши свої газети. Коли він зайшов у юрбу й пропхався так, щоб було видно, він побачив тіло жінки, голова якої лежала в німбі калюжі її почорнілої крові. Її руки були розкидані в боки, як і раніше, на одному з пальців виблискувала обручка, а набухле кров’ю волосся лежало липкою нерівною купкою. Але цього разу вона була оголена, груди розкриті, а зверху на ній гойдався Абулу, що запихався в неї, а натовп із жахом на це дивився. Хтось питав, а чи правильно дозволяти йому глумитися над мертвою, але інші стояли на тому, що коли вона мертва, то й шкоди нема ніякої. Інші казали, що це треба припинити, але таких було мало. Коли він досяг полегшення, то заснув, стискаючи мертву жінку в обіймах, наче то була його дружина, і лежав так, поки не прибула поліція й не забрала її від нього.

Нас із братом так приголомшила ця розповідь, що ми того дня вже не ходили на свою розвідку. Ковдра жаху перед божевільним упала мені на голову, і я бачив, що навіть Обембе наляканий. Він довго мовчки сидів у вітальні, аж поки не заснув, поклавши голову на спинку стільця. Я почав страшитися божевільного й бажати, щоб мій брат облишив свою ідею, але не міг насмілитися сказати йому про це. Я боявся, що він розгнівається або й узагалі зненавидить мене, але ближче до кінця тижня втрутилося провидіння — я розумію це тепер, коли бачу минуле ясніше, — щоб урятувати нас від прийдешнього. Батько оголосив, що його друг, містер Байо, котрий переїхав до Канади, коли мені було три роки, вже прибув до Лаґоса. Він сказав це за сніданком, і новина прогриміла громом. Містер Байо, продовжував батько, пообіцяв узяти нас із братом із собою до Канади. Новина вибухнула над столом, наче граната, розсіявши по кімнаті осколки щастя. Мати вигукнула «Алілуя!», і, скочивши зі стільця, заспівала.