Читать «Пролетіли коні» онлайн - страница 3

Назустріч по шосе простували його учні. "Мої колишні учні",— подумав Яків Несторович. Замість того, щоб тулитися на вузенькому тротуарі попід заводським муром, вони загородили майже все шосе. Саме це й привернуло до них учителеву увагу. Впізнав Сашка Бандуристого, худенького, з миловидим обличчям хлопця,— в нього великі й червонуваті, як у ангорського кролика, очі, поряд з ним ішов його товариш Геня Бабанов, син підстаркуватого електромеханіка з радгоспу. Геня високий, плечистий, з якимось по-дівочому наївним зором, і Яків Несторович чомусь завжди дивувався, що він — хлопець; посередині простував Ілько Яловий, якого знали за гострий язик, за нічні, самотиною, походи по селищу з гітарою та за серенади, які створював сам, щоразу нові,— й ті нічні його пісні не присвячувалися нікому, а тільки, може, власній молодості та далекому невидимому небу; скраю йшли Макар із Уляною — вони й тут були разом, вони й у товаристві вміли залишатись наодинці, вони й у гурті думали тільки про себе, віддаючись взаємному почуттю.

Учні — "мої колишні учні" — привіталися й хотіли вже обминути, коли Яків Несторович зупинився. Вони також зупинились.

— Ви... ви п’яні? — майже прошепотів чи то запитуючи, чи то звинувачуючи.

— Та ви що! — заперечив Ілько Яловий і підморгнув товаришам.

— П’яні?— наполягав Яків Несторович, вражений їхнім веселим настроєм.

— Ми тільки сиділи поруч із тими, хто пив,— знову за всіх відповів Яловий.

— Ви...— учитель захлинувся од гніву.

Тепер вони построгішали, виструнчилися й дивилися на нього серйозно, з пошаною, так, як він до того звик. В червоних очах Бандуристого промайнув спалах раптового смутку, Геня Бабанов несподівано зніяковів, а з виразу облич Уляни й Макара стало видно, що вони на хвилю забули одне про одного, бо лагідний, майже солодкий відблиск на лицях не надавав їм більше схожості. Яків Несторович відчув загальну переміну в ставленні до себе — й трохи заспокоївся.

— Такий час вимагає гіднішої поведінки.

Ніхто з них не відповів, тому старий вчитель звернувся тепер до Макара й Уляни:

— А ви... Подивіться на себе.

Він не договорив. Улянине лице спалахнуло соромом, зір зайнявся вологим блиском — ось-ось засяють сльози. Товариші також подивилися на дівчину — і Якову Несторовичу здалося, що всі зараз зневажають його за той її сором.

— А ви? — запитав Ілько Яловий.

Сашко Бандуристий благально зиркнув на нього, ніби прохав не говорити далі. Геня Бабанов завбачливо опустив голову. Тільки Макар дивився відверто настороженим, підозріливим поглядом — він платив за себе й за Улянин рум’янець, який все не прочахав, а тільки набирав нових відтінків.

— А ви? — вів своє Ілько.— Що робите ви?.. Нічого?

Яків Несторович кашлянув і знічено крутнув головою. Ілько тепер уже нічого не боявся.

— Адже ви навчали нас...— він окинув зором своїх друзів,— навчали бути людьми... Історію нам викладали,— вигукнув так, ніби звинувачував Якова Несторовича в тому, що той викладав історію.— А ви?..— знову запитав він.