Читать «Прокрастинація» онлайн - страница 143

Вам, мабуть, також буде корисно дізнатися, як хтось інший підходив до проблеми, над якою ви побиваєтесь. Якось ми спілкувалися з успішним письменником, звіряючи ідеї про те, як поєднати писання з іншими обов’язками. Всупереч нашим спробам припасувати писання до решти нашого життя, він сказав: «Я вважаю писання своїм головним пріоритетом. Я працюю над ним щодня з дев’ятої до дванадцятої і не дозволяю собі ні на що відволікатися. Я навіть не відповідаю на телефонні дзвінки». Ми були збиті з пантелику. Не відповідати на телефон? Це ж фактично дозволити йому просто дзвонити й дзвонити, хоча ці телефонні сигнали можуть віщувати можливість потеревенити з подругою, чи запрошення кудись вирватися, чи надзвичайну ситуацію. Цей письменник так чітко висловив свою цілеспрямованість, що ми зрозуміли — нам необхідно змінити своє бачення.

Пам’ятайте, що, коли ви просите про допомогу, ви не зобов’язані її приймати. І нехай вас не лякає те, що інша людина зробить висновки, які ви випустили з уваги. Завжди легше допомогти комусь розробити план, ніж створити свій власний. Коли ми працюємо з групами прокрастинаторів, ми просимо людей сформулювати свою ціль, а тоді обговорити свої плани з двома іншими людьми. Раз за разом ми переконуємося, що прокрастинатори можуть бути дуже раціональними й реалістичними, коли йдеться про проект іншої людини, але залишаються сумбурними та ідеалістичними, коли йдеться про їхній власний проект. Ви можете допомагати комусь обдумувати їхній проект і так віднайти в собі власні творчо-організаційні вміння й навички управління часом. Ви можете навіть уявляти, що хтось із ваших друзів планує собі реалізувати ваш проект, і подумати над тим, яку допомогу ви би йому запропонували.

Просіть про допомогу, коли буксуєте. Коли ваш мозок замикається, настає пора звернутися по допомогу: якщо ваша прокрастинація завела вас у глухий кут, є шанси, що ви не зможете так просто знайти вихід. Не здавайтеся — саме час попросити про допомогу. Однак це також може бути та пора, коли ви настільки себе засуджуєте, що не впевнені, чи заслуговуєте на допомогу. Один прокрастинатор сказав нам: «Коли я буксую і починаю тупцювати на місці, я так себе ненавиджу, що навіть ні з ким не хочу говорити, не кажучи вже про те, щоб просити про допомогу. Я не почуваюсь у формі, щоб спілкуватися з людьми». Саме тоді, коли ви йдете на дно у вирі ненависті до себе, підтримка дасть вам найбільше полегшення. Інша людина може ставитись до вас по-людськи навіть тоді, коли ви самі до себе не маєте людського ставлення. Тобто якщо ви, наприклад, обговорите з кимось свою дилему, то можете знайти вихід, якого не бачили, і це дасть вам можливість зробити невеличкий крок уперед та зрозуміти, що ще не все втрачено.

Працюйте разом. Поговорити — це добре, але до певної межі. Щоби рухатися вперед, вам усе одно потрібно щось робити. Один зі способів почати діяти — залучити партнера для спільних дій. Жодна з нас не була впевнена, що може написати цю книжку сама, та перспектива зробити це удвох давала значно більше оптимізму. (І ми були праві!) Коли двоє людей віддані одній цілі, кожен із них має більше стимулу виконати свою частину обов’язків. Якщо ви цього не зробите, гірше буде не тільки вам, а й комусь іще.