Читать «Прокрастинація» онлайн - страница 136

Працювати протягом невеликих відрізків часу — особливо корисна техніка, коли ваша прокрастинація вказує на те, що ви ведете битву інтересів, про яку ми говорили в Розділі 4. Якщо ви відкладаєте справи на потім, тому що не любите, коли вас штовхають або контролюють, ваша прокрастинація, по суті, каже: «Ти не можеш змусити мене це зробити». Якщо ви працюватимете насилу і таки зробите роботу, ваші відчуття свободи й автономності опиняться під загрозою. Та якщо ви вирішите самі встановлювати собі часові обмеження і працюватимете 10–15 хвилин, не більше, то можете повернути собі відчуття контролю, якого так потребуєте, і далі рухатиметеся вперед.

Використання невеликих відрізків часу — це справді ефективний метод. Одна викладачка із коледжу була настільки задоволена цією технікою, що казала: «Я встановлюю кухонний таймер на одну годину та використовую цей метод для всіх проектів: від оцінювання робіт до прибирання в шафах. Це змушує мене не припиняти роботу, і при цьому я знаю, що скоро буде кінець!» Іншим людям перейти на такий метод складніше. Якщо ви одразу не бачите помітних результатів, то можете ставити під сумнів свої перші кроки, наче ви нічого й не зробили. Ви можете виявити, що робити потрошки за раз — значить отримати непомітні результати. Це не так захоплює, як здатність докласти одне величезне зусилля, напасти і перемогти. Один юрист, якому було складно використовувати цю техніку, сказав нам: «Я відмовляюся будь-що починати, якщо у мене замало часу, аби довести це до кінця. Я бачу, що мислити великими категоріями непродуктивно, але я завжди так роблю». Ми знову й знову отримуємо підтвердження, що підхід «усе або нічого» — це незмінна перепона для прокрастинаторів. Використовувати маленькі відрізки часу ефективно, якщо ви дозволяєте собі прийняти цінність «хоча би щось».

Будьте готові до перешкод і зривів. Як каже закон Мерфі, «якщо яка-небудь неприємність може трапитись, то вона таки трапиться». Та багато прокрастинаторів не вірять, що, як тільки вони налаштуються на роботу, це універсальне правило торкнеться і їх. Ви, мабуть, пам’ятаєте випадки, коли ви прокрастинували, а потім опинялися у великій халепі, бо в останній момент усе летіло шкереберть. Неочікувані перешкоди — такі, як телефонний дзвінок чи загублений папірець, — можуть добряче вивести вас із рівноваги. Чому ви не передбачили, що щось може піти не так? Чому вирішили, що варто враховувати лише один чинник — ваші зусилля? Коли ви врешті подолали власний опір і готові взятися до роботи, то можете очікувати, що решта світу буде готова з вами співпрацювати. Та, на жаль, світ не завжди відповідає вашим планам.

У Тайлера була співбесіда у понеділок о другій пополудні. Ще за тиждень до співбесіди він знав, що костюм потрібно занести в хімчистку, але не зробив цього. У понеділок вранці, після того як півночі просидів над фінансовими показниками компанії, що могла його найняти, Тайлер прокинувся завчасно і рвонув із костюмом до хімчистки, щоб встигнути здати його о 7:30 і забрати о 13:00. О 13:30 дорогою на співбесіду, вбраний у сорочку, галстук, гарні черевики і джинси, Тайлер припаркувався біля хімчистки. Його костюм там знайти не змогли; може, його досі чистили або ж хтось переплутав квитанції. Тайлер кинувся за прилавок у зону чищення, намагаючись у лихоманці знайти свій костюм. Що вийшло в результаті? Йому довелося скасувати співбесіду в останню хвилину. Звісно ж, роботу він не отримав.