Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 67

Щодо поділу на види безпосереднього об’єкта злочину варто зазначити, що в теорії досі немає усталеної думки про ознаки основного безпосереднього об’єкта злочину. Таким об’єктом, по-перше, є цінність, заради охорони якої встановлено відповідну кримінально-правову норму-заборону; по-друге, цінність, яка у всіх без винятку випадках страждає від забороненого цією нормою злочинного діяння. Дотримання зазначеного правила забезпечує правильне визначення місця відповідного складу злочину в системі Особливої частини КК України. Під час написання цієї частини чинного КК України це правило було порушено, в результаті чого низку кримінально-правових норм розміщено не за призначенням (статті 148, 149, 150, 151-1 тощо).

Наступною складовою структури складу злочину є предмет злочину. Щодо його сутності та змісту в теорії кримінального права висловлюються різні думки. Превалююча серед них та, що предмет – це річ матеріального світу, вказана в законодавчому визначенні певного злочину, або така, що постає з цього визначення, з певними ознаками якої пов’язується наявність відповідного складу злочину. Тож можна зробити висновок, що є предметні та безпредметні склади злочину.

Подане означення предмета злочину не витримує критики. По-перше, кримінологічні реалії та зміст вітчизняного кримінального законодавства свідчать, що предметом злочину є не лише речі, а й будь-які інші субстанції, незаконно впливаючи на які, вчиняється злочин. Такими субстанціями закон називає інформацію, людину тощо.

По-друге, безпредметних злочинів немає. Інша річ, що в одних випадках предмет прямо називається в законодавчому визначенні складу певного злочину, а в інших – інформація про предмет здобувається шляхом тлумачення відповідної кримінально-правової норми.

Наступним елементом складу злочину, яким об’єднано групу його об’єктивних ознак, є об’єктивна сторона злочину. Вона є зовнішньою стороною злочину в тому сенсі, що більшість її ознак людина сприймає, на відміну від сторони суб’єктивної, яка такому сприйняттю не піддається, тому називається внутрішньою стороною злочинного діяння.

Об’єктивна сторона – це зовнішній процес вчинення злочинного діяння та його шкідливі наслідки. Її утворюють обов’язкові та факультативні кримінально-правові ознаки. До обов’язкових належать: злочинне діяння, спричинена ним шкода чи створена небезпека її спричинення та причинний зв’язок між ними. Остання ознака викликає інколи серйозні труднощі в правозастосовній діяльності. Не слід забувати, що існують два види зв’язку між діянням і спричиненою ним шкодою: безпосередній і опосередкований. Лише перший із них є власне зв’язком причинним. В ситуаціях, коли шкоду спричиняє не діяння суб’єкта, а щось інше, причинний зв’язок між діянням і шкодою шукати марно, його не існує. Натомість в таких випадках має місце обумовлюючий зв’язок тому, що діяння виступило необхідною умовою настання шкоди в результаті дії якоїсь іншої сили. Наприклад, суб’єкта, який, маючи реальну можливість, не надав допомоги особі, яка взимку впала з мосту в глибоку ріку і втопилася, може бути засуджено за ч. 3 ст. 136 КК України, але це жодним чином не означає, що спричинником смерті був саме він. Його бездіяльність лише створила умови для спричинення смерті в результаті впливу на потерпілого вказаних чинників.