Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 65

Щодо сутності та змісту об’єкта злочину існує безліч концепцій. Найбільш поширені серед них – захищений правом інтерес (Р. Ієрінг, Ф. Ліст); суб’єктивне право (В.Д. Спасович, А. Фейєрбах); безпека і добробут громадян (О.Ф. Кістяківський); блага та інтереси, що охоплюються законом (правові блага) (Г.В. Колоколов, Є.Я. Немировський, О.М. Круглевський); правові норми (М.Д. Сергієвський); норма права в її реальному бутті (М.С. Таганцев); у розумінні посереднього об’єкта, порушуваний припис, норма, а в розумінні безпосереднього об’єкта – суспільне відношення, що є реальним проявом цього припису (І.Я. Фойницький); з формального боку, норма права, а з матеріального – блага та інтереси, що охоплює ця норма (Л.С. Білогриць-Котляревський); окремі особи чи групи осіб (П.Д. Калмиков); охоронювані кримінальним законом суспільні відносини (Б.С. Нікіфоров, А.А. Піонтковський, Є.А. Фролов, М.Й. Коржанський, В.Я. Тацій та інші).

Теорія «об’єкт злочину – суспільні відносини» тривалий час була домінуючою, але останнім часом висловлено думку про її нерезультативність з погляду теорії та практики протидії злочинності.

Сьогодні немає жодних підстав для повсякденного звернення до такої високої філософської категорії, як суспільні відносини, а особливо для оперування нею при визначенні об’єкта злочину. Категорійний статус суспільних відносин більшою мірою відповідає досить абстрактному рівню соціально-філософського погляду на суспільство. Суспільні відносини як соціально-філософське поняття з успіхом можуть виконувати роль сутнісної характеристики суспільства, а не вузької юридичної категорії, якою є склад злочину.

У понятті «суспільні відносини» акцент зроблено на його першій частині – «суспільні», – що наголошує на надіндивідуальному характері соціальних залежностей і, відповідно, трансіндивідуальній сталості сторін суспільних відносин. Справжніми суб’єктами суспільних відносин є не індивідууми, не локальні соціальні групи, а винятково великі соціальні спільноти (класи, нації тощо), які становлять надіндивідуальну реальність.

Отже, суспільні відносини – це категорія, що виражає спосіб суспільного взаємозалежного співбуття великих соціальних груп, а не окремих індивідуумів.

Теза про те, що об’єктом злочину виступають суспільні відносини, дуже віддалена від безпосередньої практики юриста, оскільки окремому суб’єкту чи їх групі (співучасть у злочині) ні прямо, ні опосередковано непосильно порушити суспільні відносини у названому вище їх розумінні.

Категорія «суспільні відносини» відображає дійсність на надзвичайно високому рівні абстракції. Як правило, правознавець з такими рівнями абстракції не працює. Він має справу з питаннями правового захисту життя, здоров’я, гідності, власності, політичної системи тощо, але при цьому завдяки існуючій теорії «суб’єкт злочину – суспільні відносини» схильний трактувати злочин як посягання саме на суспільні відносини.

Це непорозуміння виникає через те, що суспільні відносини змішують з формами їх зовнішнього прояву. Найчастіше суспільні відносини ототожнюють з міжособистісними відносинами, а інтереси, потреби, цінності та ідеали вважають змістом цих відносин. Більш коректним було б таке вирішення цього питання: об’єктом злочину є не суспільні відносини, а певні цінності, щодо яких вони виникають.