Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 68
В. М. Куц
Групу факультативних ознак об’єктивної сторони злочину утворюють: спосіб, місце, час, обстановка, засоби та знаряддя вчинення злочину.
Кримінально-правове значення факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину полягає в наступному:
– у випадках, визначених відповідними статтями Особливої частини КК України, вони «трансформуються» з факультативних в обов’язкові (спосіб – у складі крадіжки, грабежу, шахрайства, розбою тощо; місце – у складі контрабанди; час – у складі державної зради; обстановка – у складі залишення в небезпеці);
– у випадках, визначених відповідними частинами статей Особливої частини КК України, вони визнаються кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими обставинами вчинення певного злочину;
– у випадках, визначених статтями 66, 67 Загальної частини КК України, вони визнаються обставинами, які пом’якшують або обтяжують покарання.
Зокрема, дискусійним є питання проблеми вини у так званих формальних складах злочину. Щодо цього слід зауважити, що, за загальновизнаною думкою, злочини з формальним складом можуть вчинятися лише умисно. З огляду на те, що законодавче визначення необережної вини сфокусоване на суспільно небезпечних наслідках діяння, а вони не входять до структури об’єктивної сторони формальних складів злочину, можливість вчинення такого злочину з необережності виключається. Отже, без зміни теоретичного розуміння та законодавчого визначення форм вини необережний злочин з формальним складом уявити неможливо. Такі злочини є тільки умисними.
Умисел є формою вини, для якої характерне найбільш негативне (зневажливе) психічне ставлення суб’єкта суспільно небезпечного діяння до охоронюваних законом цінностей, що обумовлює його підвищену, у порівнянні з необережністю, небезпечність.
Відповідно до ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий (евентуальний). Прямий – якщо особа під час вчинення злочину усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хотіла їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала лише можливість настання його суспільно небезпечних наслідків і, не бажаючи цього, свідомо припускала їх настання. Як зазначав відомий дослідник складу злочину О.М. Трайнін, евентуальний умисел (і в цьому його особливість) передбачає, що наслідок, який не бажає, але свідомо припускає винний, є саме евентуальним, тобто може настати, а може і не настати.