Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 82

У середині 1860-х доктор Александер Шпенґлер, який після провалу революції 1848 року виїхав до Німеччини, відкрив, що туберкульоз був практично відсутнім у Давосі, що пояснював чистотою гірського повітря на висоті 1600 метрів над рівнем моря. Інтенсивність тамтешнього сонячного світла із притаманною їй рясністю ультрафіолетових променів також вважали важливим лікувальним фактором; ще один доктор припускав, що в Давосі, який ближче до сонця, радіоактивної еманації, яка, на його думку, акумулюючись на поверхні людського тіла, також ставала лікувальним засобом, було утричі більше, аніж у низинах. (1907 року Карл Дорно заснував там Світовий центр радіології, метою діяльності якого було дослідити такі-от біологічні ефекти впливу сонця на людину; інститут донині працює в місті і займається дослідженням питань глобального потепління). До відкриття 1946 року антибіотиків, які практично винищили хворобу в Європі й закрили масу готелів у Давосі, курорт був останньою надією багатьох пацієнтів. 1906 року було зафіксовано вражаючу статистику — 46 % хворих на туберкульоз були готові знову працювати після лікування у Давосі, яке могло тривати рік, а могло розтягнутися і на сім літ. Решта, ті, що приїздили вже на пізніх стадіях захворювання, марно сподіваючись на чудодійне видужання, були поховані на міському кладовищі в лісистій місцевості.

Давос був центром зимових видів спорту, які розвивалися там завдяки європейським багатіям, але от пацієнтів відмовляли брати участь у таких розвагах, що вимагали великих затрат енергії, які вважалися несумісними із процесом одужання. Райх зупинявся в одному з 30-ти великих приватних санаторіїв, які водночас могли вмістити до 700 пацієнтів (для менш заможних громадян свої двері охоче відчиняли Volks-sanatoria). У таких корпусах підлоги в палатах застеляли лінолеумом, а стіни обклеювали шпалерами, які можна було легко дезінфікувати. Попри холод, пацієнтам радили спати з відчиненими вікнами, аби навіть уночі вони могли дихати цілющим повітрям.

Сніданкова дієта пацієнтів містила великі порції молока, до котрих додавали рясні дози пива або ж вина сорту «Вельтлінер», які мали б зміцнювати та впорядковувати мікрофлору шлунку. Потім пацієнтам влаштовували льодяний душ, який тривав 45 секунд; температуру регулював лікар, і, зазвичай, то були страшенні 4–5 градусів, далі — холодне обтирання. Більшу частину дня пацієнти вилежувалися на вкритих хутром шезлонгах на балконах, що виходили на південний бік, всотуючи цілющу силу сонця і свіже гірське повітря. Також їх водили у тривалі гірські походи.

Згідно з оригінальним розкладом, типовий день «вдало акліматизованих, несерйозно хворих пацієнтів» у стандартному закладі в Давосі (у цьому випадку санаторії доктора Турбана) мав такий вигляд: