Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 46

Як стверджував його син Ернст Федерн, який пішов стопами свого батька прямісінько в професію психоаналітика, Федерн був «другом “простих людей”», які прозвали його «Гарун аль-Рашид» на честь легендарного халіфа із «Тисячі й однієї ночі», який великодушно змінював на краще життя багдадських бідняків. Ернст Федерн, який вважав, що його батька забули згадати у написаній Джонсом біографії Фрейда, бажаючи реабілітувати пам’ять про нього, так підсумував професійні здобутки його життя: «Першовідкривач з психічного здоров’я та застосування психоаналізу до соціальних проблем, він палко намагався перетворити психоаналіз в інструмент для соціальних і політичних змін, відтак залишаючись відданим своїм соціалістичним переконанням».

Федерн був найстаршим віденським учнем Фрейда (його також знали як «Апостола Павла»), і, коли 1922 року Фрейд захворів, той став виконувати обов’язки голови та директора Віденського товариства психоаналітиків. Усе ж Фрейд одного разу сказав Юнгу, що вважав Садґера кращим аналітиком. Терапевтичні навички Федерна також піддала сумніву Гелен Дойч. У своїх мемуарах вона чітко акцентувала увагу читача на високому відсотковому співвідношенні самогубств серед його пацієнтів — улітку 1922 року саме її чоловіка Фелікса Дойча (який за сумісництвом був персональним лікарем Фрейда) викликали на виїзд після того, як одна з пацієнток Федерна скоїла самогубство, випивши отруту. Пацієнтка, окрім того, була небогою Фрейда. У той час Федерн саме аналізував Райха. Як і свій пацієнт, якого й сам колись видумав, Райх призупинив розпочатий із Федерном аналіз, перш ніж добратися до ядра своїх бід — а там, як стверджувала Ільзе Оллендорф у своїй біографії, «таїлися певні проблеми, яким він так ніколи і не зміг зазирнути у вічі».

Два

На 1922 рік австрійська економіка, яка з 1919-го перебувала в стані вільного падіння, тупцювала по краю тотального колапсу. Країна все ще не оговталась від витрат воєнних часів, а рейтинг інфляції виходив з-під контролю. Одразу після війни в обігу знаходилися 12 мільярдів австрійських крон; до кінця 1922-го ця сума сягнула 400 мільйонів. Без вугілля чи нафти, що були необхідні фабрикам, промисловість країни була мертвою, а урядовий монетний двір працював у дві зміни, без упину друкуючи нові банкноти. Люди змінили гаманці на ранці, бо ж носили із собою цілі стоси папірців, що поступово знецінювались. 1922 року була випущена банкнота номіналом у 500 000, а ще рік тому здавалося, що такої в природі існувати не може. Попри неспинний поліграфічний процес, центральний банк не міг упоратися з гіперінфляцією, і провінційні міста стикнулися із потребою самотужки випускати свою екстрену валюту.

Туристи з усіх-усюд ринули до Австрії, аби не проґавити такого вигідного обмінного курсу. Про злощасний «туристичний сезон», під час якого австрійську націю плюндрували жадібні іноземці, Стефан Цвейг писав так: «Усе, що до землі цвяхами не прибили, пропало».