Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 48

Однак, соціал-демократи сподівалися, що форма «соціалізму на випередження», яку вони практикували, ширитиметься країною й стане для них трампліном до повернення назад до уряду. 1923 року відсоткова частка виборців, що віддали за них голоси на національних виборах, сягнула 39 %, але на місцевих виборах у Відні вони могли розраховувати на підтримку від двох третіх населення. У сповненому краху й розчарування післявоєнних років Відні соціал-демократи змогли відновити впевненість у революційній ідеї того, що модернізм — відтворений у функціональних, раціональних формах створеної ними архітектури — міг змінити людські життя на краще. Соціал-демократ Отто Бауер гордо стверджував, що це його партія «творила революцію людських душ».

Християн-соціалісти бурмотіли про «податковий садизм», а Відень, як і Вéймарський Берлін, тим часом ставав моделлю соціального добробуту: у місті з’явилися не лише відмінні темпи забезпечення людей державним житлом, але й завидна якість послуг у сфері охорони здоров’я. Займаючи посаду голови комітету міської ради Відня з питань соціального забезпечення, Джуліус Тандлер, колишній Райхів викладач анатомії, відповідав за стан громадського здоров’я та добробуту містян. Соціал-демократи не знали спину й тепер дбали про кожного громадянина, як то кажуть, «від колиски до могили». Тандлер завідував питаннями дошкільної підготовки дітей та ініціював створення у місті дитячих садків та центрів соціального забезпечення дітей, а також взявся за організацію будівництва численних басейнів та гімназій. За його правління рівень смертності, порівняно з довоєнними часами, знизився на чверть, і, завдяки урядовій програмі кількісного зростання пологових будинків, дитяча смертність стала для Відня проблемою удвічі менш вагомою.

Хоча й держава цього не фінансувала, але той факт, що 1922 року в місті, за адресою Пеліканґассе, 18, відкрилася безплатна психоаналітична клініка, у якій сеанси проводили всім, не зважаючи на їхню платоспроможність, варто розглядати саме в контексті політики благодійного патерналізму, яку вели Тандлер та Соціал-демократична партія.

* * *

У вересні 1918 року Зигмунд Фрейд виступив із промовою на П’ятому міжнародному конгресі психоаналітиків у Будапешті. Це було за два місяці до підписання перемир’я (Райх щойно приїхав до Відня у відпустку), і практично усі 42 аналітики, які відвідали конгрес, були у військовій формі, бо ж їх призвали до війська лікувати солдатів і офіцерів від неврозу, набутого в результаті військових дій. Нечуваний успіх, якого ті досягли в реабілітації військових, підняв планку поваги до прихильників психоаналізу зі сторони суспільства на заздрісний для прихильників традиційної психіатрії рівень. Але Фрейд, замість того, аби розмірковувати про очевидні проблеми цивілізації, вдивлявся у майбутнє: «Свідомість суспільства прокинеться, — пообіцяв він своїм слухачам. — І пам’ятайте, що право бідних на допомогу їхньому глузду не повинно відрізнятися від права на фізичну допомогу від хірургів, незалежно від суми, якою ті володіють». Відтак, зі словами, що більше пасували реформаторові в галузі охорони здоров’я, аніж психоаналітику, Фрейд закликав своїх прихильників створювати «установи чи амбулаторії… в яких лікування буде безоплатним». Бажаючи долучитися до покращення післявоєнного світу, Фрейд сподівався, що одного дня такі благочинні клініки фінансуватиме держава: «Невроз, — наполягав він, — загрожує здоров’ю населення не менше, ніж туберкульоз».