Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 40

* * *

На тій зустрічі Райх зустрів Лору Канн, 19-річну студентку — майбутню вчительку, що саме проходила педагогічну практику в експериментальному дитячому садку для єврейських сиріт. Минуло небагато часу, як та уже почала з Райхом курс терапії. Райх писав, що вона була «жвавою, розумною та дещо “заплутаною в собі”», бо ж її серце розбив харизматичний Карл Франк — радикальний член єврейського молодіжного руху. Франк розірвав навпіл полотно, на якому ті малювали свій роман, і від Лориної впевненості в собі й сліду не залишилося. Відходячи від залежності від свого революційного екс-бойфренда, Канн перенаправила потік своїх почуттів на свого аналітика. Одного дня, як розказував Райх, Канн заявила йому, що припиняє сеанси аналізу, позаяк постійно думає лиш про те, що її аналізують, і що тепер об’єктом її бажань був саме він.

Колега і наставник Фрейда Йозеф Бреєр став першою жертвою психоаналізу, переживши те, що Фрейд називав «трансфером». Пацієнтка Бреєра, славнозвісна Анна О., оповила його шию руками і, на його превеликий сором, заявила, що скоро народить його дитину, хоч вагітність, як і сам акт, який би міг до неї призвести, були фікціями. Очманілий від такого, Бреєр наступного ж дня поїхав до Венеції, аби насолодитися другим медовим місяцем зі своєю дружиною. Фрейд перестав використовувати гіпноз як аналітичний інструмент після того, як ще одна пацієнтка, щойно вийшовши із глибокого трансу, накинулася на нього. На щастя, писав Фрейд, їй завадила його служниця. Він був надто скромної думки про свою зовнішність, аби вважати її потяг до нього чимось іншим, аніж витівкою її психіки (він вважав, що його пацієнти просто здійснювали свої Едіпові бажання бути спокушеними своїми батьками), і 1915-го наклав на аналітичний процес те, що називали «правилом абстиненції».

Пізніше Фрейд писав Юнгові щодо питання еротичного потягу між аналітиком та об’єктом аналізу: «Беручи до уваги субстанції, з якими ми працюємо, уникнути незначних лабораторних вибухів буде просто неможливо». Інтриги з пацієнтами, що пізніше стануть неприпустимим порушенням професійних норм, попри свою здатність наробити проблем, не були такою вже й дивиною у ранні дні психоаналізу. Ось, наприклад, Ернест Джонс, Шандор Ференці, Карл Юнг та Вільгельм Штекель — усі фліртували з пацієнтками. «Не слід спати із власними пацієнтками; це надто складно та небезпечно, — Райх нагадував собі, звертаючись до Фрейдової застороги про пастки, що притаманні світу психоаналізу. — Але Лора, зрештою, хоча би була “самою собою”. Вона казала, що може почекати [доки не завершиться сеанс]».