Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 39

Психоаналітик Бруно Беттельгайм згадує, що вперше почув про Фрейда під час однієї із таких вікендових вилазок до віденських лісів:

«Молодий Отто Феніхель, одягнутий у [військову] уніформу, склав компанію мені і дамі, яку я вважав своєю дівчиною. Вони почали говорити про сни та їх трактування, і сексуальне значення снів, і все таке… мою дівчину це дуже зацікавило… але я не хотів, аби [вона] запала на цього чоловіка. Минали хвилини, минали години, і моя злість лиш зростала».

Беттельгайм упевнився в тім, що пірне в психоаналіз до таких глибин, що, виринувши, нічим не поступатиметься Феніхелю, і, повернувшись до Відня, одразу накупив стільки Фрейдових книг, скільки міг собі дозволити. Можна було подумати, що то були посібники зі зваблення.

Вже 1916 року Феніхель провів і опублікував дослідження на тему «сексуального просвітлення» серед представників єврейського молодіжного руху, що були більш схильні до ризику; через цю роботу його мало не вигнали із гімназії. Але Райх, який доста пожив у провінційній ізоляції й одразу після того подався до війська, не застав усього цього богемізму, центром якого був Відень. Безсумнівно, він би не відмовився від духу товариства, який пропонували учасникам руху. Лише 1920 року, коли Лія Лазкі, яка також була активною учасницею руху, дала Райхові примірничок «Aufruf» («Поклик») — праці анархіста-романтика Густава Ландауера, що відкрила йому анархічний ідеал спонтанного суспільства автора, — Райх познайомився із центральними принципами, що надихали молодих утопістів.

Феніхель також був автором написаної для журналу єврейської молоді під назвою «Ієроваал» радикальної праці «Езотерика» (1919), в якій поєднав войовниче заступництво за вільну любов з ідеєю соціальної емансипації та задокументував навали молодіжного руху на заступників сексуальних репресій. Коли 1920 року Райх уперше, паралельно із книгою Ландауера, прочитав есе Феніхеля, він заперечував висвітлені в них теми — і, мабуть, як і Беттельгайм, дещо заздрив інтелектуальній упевненості свого друга — він не підтримав його аргументів, хоча згодом й прийматиме їх за свої. «Отто, вважаючи, що вони усі такі, як і він, — сліпий і нерозсудливий у своєму ставленні до молоді», — ремствував Райх.

Усе ж під опікунством Феніхеля, який часто проводив симпозіуми для членів молодіжного руху та інших молодих радикалів, Райх побачив, що, станом на літо 1920 року, він «крок за кроком рухався в напрямку до лівих». Повернувшись після своїх подорожей на Великдень 1920 року до Відня, Феніхель прочитав лекцію на тему «Віднаходимо комуну в Берліні», й такий заголовок-пропозиція надто вже подобався Райхові. Одного недільного вечора під час ще одного зібрання Феніхель дві з половиною години, причаровуючи слухачів своєю спонтанною образою від побаченого (йшлося про розпачливі соціальні умови життя у Відні), відповідав на запитання: «Як ми можемо покращити ситуацію?». Серед присутніх були і Віллі Шллям, який згодом візьметься публікувати комуністичну газету «Червоний Прапор», та Дезо Джуліус, комуніст, що втік до Відня 1919-го після того, як Угорська Радянська Республіка була розтрощена румунськими військами. Райх писав, що така компанія його «виснажувала» та залякувала. Він намагався триматися осторонь дискусій і визнавав, що був неспроможним додати щось більше за «боягузливі коментарі та обрубані речення».