Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 24

Фрейдові б точно не сподобалося, що Райх підводив лінію тотожності під його і Вайнінґеровими працями. Фрейд вважав Вайнінґерову книгу «гнилою», хоча поділяв його погляди стосовно однієї ідеї: людина є бісексуальною із чоловічими та жіночими рисами характеру, що конфліктують між собою. Коли Фрейд зустрів Вайнінґера 1901 року, він встановив, що «тонкотілий, змужнілий юнак із статечними рисами та завуальованим, й доволі-таки красивим поглядом» був «неймовірно обдарованим, але сексуально неврівноваженим». Психоаналітик Гелен Дойч, реагуючи на жінконенависництво в книзі, діагностувала у Вайнінґера шизофренію.

Те, що Райх читав Вайнінґера, безсумнівно, зробило свій внесок у розвиток сексуального сум’яття, від якого він страждав у той час. В армії він ніяковів, коли бачив, як ціла рота солдатів заходила в бордель у Трістті, вишиковуючись в чергу до італійської повії; через три дні, писав він, «уся колона марширувала назад на фронт, озброєна гонореєю». «Постійний тиск еротичного збудження не дає мені спокою, — писав він у записі щоденника, датованого 1919 роком. — І щодень тисне усе більше, і лиш відраза та страх інфекції дозволили мені утриматися від того, аби спустити його».

Райх також «бридився» розбещеності університетських дівчаток із вищих суспільних верств, які, глузуючи з нього, відшивали його, і, як йому здавалося — спали з ким завгодно, лиш би не з ним. З іншого боку, його трафляло від того, що інші освічені дівчатка, з якими він добре спілкувався, утримувалися від сексу. Райх визнавав, що його проблемою було те, що він намагався ідеалізувати жінок, починаючи вклонятися їм уже на початку знайомства; він писав про «безпробудний пошук ідеального сексуального партнера, кожна спроба якого завершувалась або набутими почуттями, або ж розчаруванням». У «Пристрасті молодості» Райх визнавав, що всі його стосунки проходили крізь фільтр пошуків у жінці його мертвої матері, яку він, з причин, що стануть йому зрозумілішими, коли він розпочне самоаналіз, зображав одночасно як Богородицю і повію. «Дівчата, що мені подобалися, завжди були спокійними, тендітними, і у всіх область навколо вуст була дуже делікатною», — писав він, посилаючись на неї, але ж, відмежувавшись, згадавши про своє з нею кровне споріднення, казав: «Усе ж я завжди надавав перевагу блондинкам, а моя мати була темною шатенкою». Він також спихав на свою матір свою любов до «округлих, пружних та пишних жіночих грудей, які не обвисали і мали рожевувато-блідий відтінок».

Але Райх усе ще не знайшов такого кохання-компенсації. Лазкі почала зустрічатися з диригентом Ґансом Сваровскі, за якого згодом вийшла заміж, і покинула медичну школу, аби вирушити з ним у турне. Голодний і бідний сирота, ще й пригнічений відмовою Лазкі (і без жодних на те сумнівів із думками про те, як романтично із собою покінчив Вайнінґер), Райх написав, що роздумував над тим, аби скористатися своїм армійським револьвером. Ще студентом його часто полонили депресії, він відчужувався від інших і зневірився в самому собі. «Що є причиною мого постійного внутрішнього неспокою, цієї відсутності бажання долучатися до чого-небудь, цього усамітнення у власному коконі, цієї ненависті до свого оточення? — Райх запитував себе в одному із винятково меланхолійних записів щоденника. — Так, я ненавиджу все і всіх, я розмахую кулаками (і нехай лиш у кишенях, бо ж я — боягуз!) перед усім, що йде проти моєї волі».