Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 22

«Я й гадки не мав, що цей неприборканий ентузіазм, який, бувало, брав гору наді мною, це перезбудження моїх відчуттів і певна невгамовність були результатом браку сексуального задоволення», — пізніше писав Райх, озираючись на роки свого студентства. Він усе ще не вивів своєї теорії смертельної небезпеки утримання від сексу; хочеться сказати, що його майбутній статус сексуального революціонера походить з його минулого, але це було б неправдою, адже в той час відчуття Райха до своєї сексуальності були доволі неоднозначними не лише в плані інтелектуальному, але й у фізичному. Він соромився псоріазу, який почав калічити йому життя ще в підлітковому віці, покривши його обличчя та тіло сухими, червонявими й страшними водянистими пухирями та прищоподібними шкірними виразками. Взагалі-то, уперше Райх приїхав до Відня 1913 року, і саме тоді його госпіталізували на дев’ять місяців. Лікуючи його від хронічного псоріазу, що спалахнув червоним по всьому його тілу, лікарі застосовували рентгенівське проміння (один буковинський лікар прописав йому хрізаробінову мазь, жовтий порошок, який, за свідченнями пацієнта, лише погіршив його стан). Під час війни його двічі відсилали з фронту на лікування. Хвороба мучитиме його до кінця життя.

Звичайно, хотілося б пофантазувати на тему, як його шкірне захворювання, яким він страждав з підліткового віку, вплинуло на подальший розвиток його сексуальних теорій. Джон Апдайк, якому 1938 року діагностували псоріаз, в одному з розділів своїх мемуарів, «Воюючи з моєю шкірою», писав про приниження, яке відчував, будучи в’язнем своєї «палаючої кірки»: «Звісно, що проблема із моєю шкірою мала глибоко сексуальний характер, — писав Апдайк, — адже шкіра — це статевий орган, а момент зняття з себе одягу — найвища міра відкриття себе й відвертості». Взагалі-то Райхова теорія аналізу особистості наголошує на оманливості «шкірного еґо», яке покриває вас, мов броня, чи то кірка. Щоб віднайти правду, треба поринути в автентичне ядро, що сховане глибоко від поверхні. Мабуть, під час статевого акту, коли партнерка довела, що вони здолали бар’єр її відрази до кондиції його шкіри, Райх нарешті, перебуваючи у своєму недоладному епідермісі, почував себе затишно, як удома. Чи могло бути так, що сексуальна революція зродилася з нелегких відносин між чоловіком та його власним тілом?

Ще за декілька місяців до їхньої з Фрейдом зустрічі, довірливий юнак Райх попав під вплив Отто Вайнінґера, автора праці «Секс та характер» (1903), книги, що цілком і повністю заперечувала ідеї, які згодом розвиватимуться у Райха в голові. «Секс та характер» є збіркою декількох теорій, що зараз видаються дивакуватими й навіть образливими, але Райх писав у «Пристрасті молодості», що «тоді читали її та марили нею усі інтелектуали». У молодому віці 23 років, лише через два роки після того, як вийшла його книга, Вайнінґер застрелив себе у будинку, в якому свого часу помер його особистий герой Бетховен. Станом на 1919 рік Вайнінґер здобув статус культовості своєї особи посмертно. Філософ Людвіґ Вітгенштейн, який у той час здобував у Відні фах вчителя початкових класів, якраз довершивши «Логіко-філософський трактат», який принесе йому славу, завзято розповсюджував примірники «Сексу та характеру» серед своїх друзів. Хоча Райх та Вітгенштейн знайомими не були, перший поділяв місіонерську запопадливість другого; коли той у квітні 1919 року підсів під час вечері до дружини багатого торговця, то запропонував їй прочитати з ним декілька розділів «Сексу та характеру», і вони дискутували про працю Вайнінґера, не забуваючи про творіння Фрейда та Юнга.